Актуалізація історичної пам’яті в контексті національної ідентичності

Анотація

У статті йдеться про феномен історичної пам’яті як елемент та водночас чинник формування націо-нальної ідентичності на базі спільних цінностей, норм, переконань, зразків поведінки, стереотипів та уяв-лень про власну історію. Визначено властивості історичної пам’яті як соціокультурного явища загаломта її особливості в сучасному українському суспільстві зокрема. Наголошено на вагомості соціальногоконтексту формування історичної пам’яті як поля конструювання ціннісного наповнення певних істо-ричних подій та їх наслідків у свідомості громадян, а також уявлень про себе як національну спільність.Обґрунтовано думку про те, що схожі уявлення, оцінки і ставлення до історичного процесу сприяютьконсолідації суспільства та гуртуванню довкола спільних ідентитетів, натомість відмінні, навіть проти-лежні інтерпретації історичного минулого, сконструйовані в свідомості громадян різних регіонів нашоїкраїни залежно від соціокультурних, історичних та політичних обставин, можуть стати факторами, яківпливають на особливості формування нових ідентичностей, а також багато в чому визначають векторияк потенційних, так і актуальних конфліктів. Зазначено, що самі по собі відмінності в інтерпретаціяхісторії та домінантних типах ідентичності серед жителів різних регіонів не несуть загрози національнійцілісності, однак можуть стати ґрунтом для ідеологічних та політичних маніпуляцій з боку внутрішніхта зовнішніх агентів впливу, зацікавлених у руйнуванні підстав української державності. На основі вто-ринного аналізу результатів емпіричних досліджень провідних соціологічних агенцій визначено, що ха-рактерною особливістю історичної пам’яті українців є її фрагментарність та множинність, що пов’язаноз домінуванням у свідомості людей регіональних типів ідентичності. Йдеться про локальні особливостіісторичної пам’яті, пов’язані з історією регіону та його соціокультурними особливостями; певні відмін-ності в інтерпретаціях історичного минулого жителями Сходу та Заходу країни, що відображається увідмінних, навіть суперечливих типах ідентичностей. За таких умов історична пам’ять стає дезінтегру-ючим чинником, джерелом протистоянь, продукує у громадян протилежні, часто несумісні, погляди наперспективи держави й нації. Зазначено, що історична пам’ять як чинник формування національної іден-тичності може підсилювати роль останньої в інтеграції нації на ґрунті спільної інтерпретації історії, або,за умови актуалізації суперечностей між моделями/опціями історичної пам’яті представників різних ре-гіонів України, сприяти формуванню відверто суперечливих типів ідентичності, підсилюючи тенденціїдо антагонізму. Обґрунтовано думку про те, політичні агенти (як вітчизняні, так і закордонні), використо-вуючи різницю між моделями/опціями історичної пам’яті жителів різних частин країни, а також сутніснівластивості історичної пам’яті (символічність, ірраціональність, міфологічність тощо), можуть констру-ювати «бажані» уявлення, оцінки та інтерпретації історичних подій засобами пропаганди, провокуючидезінтеграцію та дестабілізацію в країні. У зазначеному контексті робляться висновки про необхідністьреалізації державою виваженої політики пам’яті з метою формування загальнонаціональної моделі істо-ричної пам’яті, здатної сприяти об’єднанню громадян країни незалежно від регіону проживання в єдинуполітичну націю на основі спільних ідентитетів.