Методологічні орієнтири інтеграції толерантності в культурно-освітній простір

Анотація

Наданий у статті аналіз функціонування толерантності у сучасному суспільстві засвідчив низку суперечностей в її розумінні, а саме:  встановлено, що у різних наукових галузях знання та дискурсах толерантність розглядається або як особливий вид стосунків між людьми (реляційний характер), або як позиція людини, пов’язана з терпимістю до інших за суттю думок, або як політична, громадсько­правова акція, або як риса характеру, певна чеснота тощо; в значній кількості досліджень аналіз толерантності має декларативний і абстрактно­спекулятивний характер інтерпретації, який не враховує контекстуальну логіку подій, ресурси та ризики толерантності, часто лише декларативно додається філософське розуміння подолання інтолерантності, розкриття механізмів поглиблення толерантності, як правило, зміщується у площину педагогічних наук тощо. Висвітлено неповноцінність використання значних можливостей толерантності. Метою статті визначено методологічний і теоретичний аналіз імплементації толерантності як світоглядного кредо в людиномірний потенціал культурно­освітнього простору. Доведено, що аналіз культурно­освітнього простору слід проводити відповідно до концептуальних розумінь його в інтердисциплінарній площині (взаємодія філософсько­методологічних засад різних наук) та в інтрадисциплінарній (філософсько­світоглядній, що детермінована тенденціями розвитку філософії освіти, науки і культури) та тлумачити його в об’єктивному вимірі (реальні елементи соціально­сформованого культурно­освітнього континууму, які реально впливають на культурний розвиток людини та в суб’єктивному вимірі (елементи культурно­освітнього простору, що існують віртуально у свідомості майбутнього педагога, як нереалізована норма, інтенція, ідеал, що виявляє зв’язок з реальним станом речей через ціннісні орієнтації).