Від офіцера-розвідника до повстанського лідера: що зламало Никифора Григор’єва?
Ключові слова:
Визвольні змагання, Українська революція, повстанський рух, військова служба, Перша світова війна, розвідник, отаман
Анотація
Актуальність. Стаття присвячена аналізу особистої еволюції відомого у 1919 р. лідера потужного повстанського руху на Півдні України Никифора Олександровича Григор’єва від кадрового офіцера та армійського розвідника до отамана повстанців часів Визвольних змагань 1917–1921 рр. в Україні. Оскільки його життєвий шлях до організації ним влітку 1918 р. міцного повстанського формування в південних губерніях України маловідомий і не повно висвітлений в історіографії, актуальність подолання цієї наукової прогалини є вкрай корисним.Мета. Виявлення причин практичної та психологічної трансформації Никифора Григор'єва з кадрового офіцера Російської імператорської армії, а згодом офіцера армії УНР та Української держави на очільника потужного повстанського руху на Півдні України.Результати. З’ясовані основні віхи його військової біографії з перевагою в аналізу періоду початкових стадій Української революції (тобто з березня 1917 по літо 1918 рр.). Виявлено недоліки сучасної української історіографії у поданні біографічних матеріалів стосовно Н. Григор’єва. Оцінено вплив на становлення Н. Григор’єва як самостійного військового лідера з боку С. Петлюри та генералів С. Дроздовського й О. Рагози. Охарактеризовано закономірності впливу на еволюцію відношення до військової служби й служби Н. Григор’єва Українській державі зовнішніх факторів розвитку політичних подій в Україні за добу Центральної Ради й перших місяців правління гетьмана П. Скоропадського. Зроблено висновки, що кадрова політика військового міністра О. Рагози та зовнішні фактори відношення уряду Української держави до селянства й військових призвели до розчарування Н. Григор’єва службі Гетьману П. Скоропадському та прийняття ідеї боротьби проти нього С. Петлюри.Завантаження
Дані завантаження ще не доступні.
Посилання
БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ
Болдырь, С., & Чернов, Е. (2010). Историографический образ: Опыт расширения методологического арсенала науки истории исторического познания. Дніпровський історико-археографічний збірник, (4), 147-155. https://www.academia.edu/44660386
Бойко, О. Д. (2004). Григор’єв Никифор Олександрович. Енциклопедія історії України: НАН України. Інститут історії України. К.: Наукова думка. http://www.history.org.ua/?termin=Grygorev_N.
Буравченков, О. В. (2004). Дроздовський Михайло Гордійович. Енциклопедія історії України. Інститут історії України НАН України. К.: Наукова думка, Т. 2: Г – Д. 467. history.org.ua.
Буравченков, О. В. (2007). Кіннота. Енциклопедія історії України: у 10 т. НАН України Інститут історії України. К.: Наукова думка. Т. 4: Ка – Ком. 331-333. history.org.ua.
Герасименко, Н. В. (1928). Батько Махно. Мемуары белогвардейца. (Монографія). Ленинград: Государственное издательство. https://rev-lib.com/batko-mahno-memuary-belogvardejca/
Горак, В. (2013). Григор’євський повстанський рух (серпень 1918 – серпень 1919 рр.): питання історіографії» Український історичний журнал. 2 (509). 154-177. http://nbuv.gov.ua/UJRN/UIJ_2013_2_10
Гуржій, О. (2004). Історія війн і збройних конфліктів в Україні (Енциклопедичний довідник). К.: Видавництво гуманітарної літератури. resource.history.org.ua/item/0010214.
Деникин, А. И. (1921). Очерки русской смуты. Т. I. Крушение власти и армии. (Февраль-сентябрь 1917) (Монографія) в 2 вып. Париж: J. Povolozky & Co, https://militera.lib/memo/russian/denikin_ai2/index.html
Ковалева, О. Ф., & Чистов В. П. (2020). Очерки истории культуры Южного Прибужья. (От истоков до начала XX века). Николаев: Тетра http://www.reglibrary.mk.ua/index.php/149-elektronna-biblioteka/616-ocherki-istorii-kultury-yuzhnogo-pribuzhya-ot-istokov-do-nachala-khkh-veka-kniga-pervaya-iz-proshlogo-kulturno-zhizni-na-nikolaevshchine?showall=1&limitstart=
Краснознамённый Одесский: краткий исторический очерк (1970) Одесса: Маяк.
Литвин, С. (б.д.). Суд історії: Симон Петлюра і Петлюріана. Українське життя в Севастополі. http://ukrlife.org/main/evshan/petlyura2.htm
Лисенко, А. (2008). Во главе повстанческих масс. Атаман Никифор Григорьев. Херсонский анархист, https://anarchyinkherson.narod/ataman03.html
Пиріг, Р. Я. (2014). Діяльність ґенерала Олександра Рогози на посаді військового міністра Української держави (травень-листопад 1918 р.). Український історичний журнал, (5), 88-101. history.org.ua.
Постпозитивізм. (2024). Енциклопедія Сучасної України. К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, https://esu.com.ua/article-880229.
Приказы о чинах военных 1916 года. - СПб, 1916. - 12 т. - Опис. по надп. на кн.; перед загл.: Высочайшие приказы. и Секретно. ... Ноября 1-го дня 1916 года - ноября 30-го дня 1916 года. - 1916. - разд. паг. С. 43. http://elib.shpl/nodes/13811-noyabrya-1-go-dnya-1916-goda-noyabrya-30-go-dnya-1916-goda-1916
Савченко, В. (2011). Авантюристы Гражданской войны. (Монографія). Харьков: Фолио. https://www.historybooks.com.ua/prosmotr_podrobnuy.php?id=6465
Солдатенко, В. Ф. (1999). Українська революція. Історичний нарис. К.: Наукова думка. resource.history.org.ua/item/0007817.
Список Г. г. офицеров 256-го пехотного Елисаветградского полка с отметкой, где кто находится. Лист 3. https://gwar/documents/view/?id=88017433
Тинченко, Я. (2007). Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921 рр.). (Біографічний довідник). Книга 1. К.: Темпора https://www.lit.me/books/oficerskij-korpus-armii-ukrainskoi-narodnoi-respubliki-1917-1921-read-227989
Отаман Григор’єв. (9 травня 1919 р.) Універсал до українського народу. https://hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1919(05)09.otaman_grygorev.php
Черкаська, Г. (б.д.) Никифор Григор’єв. Чіпка Серветник. https://uahistory.com/topics/famous_people/18119
Цалик, С. Блог історика: 1917 рік. Як починалися українські збройні сили. https://www.bbc.com/ukrainian/blog-history-39805758
REFERENCES
Ataman Grigor’yev. Universal k ukrainskomu narodu (9 maya 1919 g.). https://hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1919(05)09.otaman_grygorev.php
Boldyr’, S., & Chernov, Ye. (2010). Istoriograficheskiy obraz: Opyt rasshireniya metodologicheskogo arsenala istorii istoricheskogo poznaniya. Dneprovskiy istoriko-arkheograficheskiy sbornik, (4), 147-155. https://www.academia.edu/44660386
Boyko, O. D. (2004). Grigor’yev Nikifor Aleksandrovich. Entsiklopediya istorii Ukrainy: NAN Ukrainy. Institut istorii Ukrainy. K.: Nauchnoye mneniye. http://www.history.org.ua/?termin=Grygorev_N.
Buravchenkov, O. V. (2004). Drozdovskiy Mikhail Gordeyevich. Entsiklopediya istorii Ukrainy. Institut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. K.: Nauchnaya mysl’, T. 2: G – D. 467. history.org.ua.
Buravchenkov, O. V. (2007). Konnitsa. Entsiklopediya istorii Ukrainy: 10 t. NAN Ukrainy Institut istorii Ukrainy. K.: Nauchnoye mneniye. T. 4: Ka - Kom. 331–333. history.org.ua.
Cherkasskaya, G. (n.d.). Nikifor Grigor’yev. Chipka salfetochnik. https://uahistory.com/topics/famous_people/18119
Denikin, A. I. (1921). Ocherki rossiyskoy smuty. Krusheniye vlasti i armii. (Fevral’-sentyabr’ 1917) (monografiya) v 2 vyp. Parizh: J. Povolozky & Co, https://militera.lib/memo/russian/denikin_ai2/index.html
Gerasimenko, N. V. (1928). Otets Makhno. Memuary belogvardeytsa. (monografiya). Leningrad: Gosudarstvennoye izdatel’stvo. https://rev-lib.com/batko-mahno-memuary-belogvardejca/
Gorok, V. (2013). Grigor’yevskoye povstancheskoye dvizheniye (avgust 1918 – avgust 1919 gg.): voprosy istoriografii» Ukrainskiy istoricheskiy zhurnal. 2 (509). 154-177. http://nbuv.gov.ua/UJRN/UIJ_2013_2_10
Gurzhiy, O. (2004). Istoriya voyn i vooruzhennykh konfliktov na Ukraine (Entsiklopedicheskiy spravochnik). Izdatel’stvo gumanitarnoy literatury. resource.history.org.ua/item/0010214.
Kovaleva, O. F., & Chistov. V. P. (200). Ocherki istorii kul’tury Yuzhnogo Pribuzh’ya. (ot istokov k nachalu XX veka). Nikolayev: Tetra http://www.reglibrary.mk.ua/index.php/149-elektronna-biblioteka/616-ocherki-istorii-kultury-yuzhnogo-pribuzhya-ot-istokov-do-nachala-khkh-veka-kniga-pervaya-iz-proshlogo-kulturno-zhizni-na-nikolaevshchine?showall=1&limitstart=
Krasnoznamonnyy Odesskiy: kratkiy istoricheskiy naris (1970) Odessa: Mayak. DOI ne predostavleno.
Litvin, S. (n.d.). Sud istorii: Simon Petlyura i Petlyuriana. Ukrainskaya zhizn’ v Sevastopole. http://ukrlife.org/main/evshan/petlyura2.htm
Lysenko, A. (2008). Vo glave povstancheskikh mass. Ataman Nikifor Grigor’yev. Khersonskiy anarkhist, https://anarchyinkherson.narod.ru/ataman03.html
Pirog, R. Y. (2014). Deyatel’nost’ generala Aleksandra Rogozy v dolzhnosti voyennogo ministra Ukrainskogo gosudarstva (may-noyabr’ 1918 g.). Ukrainskiy istoricheskiy zhurnal (5), 88-101. history.org.ua.
Postpozitivizm. (2024). Entsiklopediya sovremennoy Ukrainy. K.: Institut entsiklopedicheskikh issledovaniy NAN Ukrainy, https://esu.com.ua/article-880229. [1]
Prikazy o chinakh voyennykh 1916 goda. – SPb, 1916. – 12 t. – Opisaniye. po nadp. na kn.; Pered zagl.: Vysochayshiye prikazy. i sekretno. ...Noyabrya 1-go dnya 1916 goda - noyabrya 30-go dnya 1916 goda. – 1916. – razd. pog. S. 43. http://elib.shpl/nodes/13811-noyabrya-1-go-dnya-1916-goda-noyabrya-30-go-dnya-1916-goda-1916
Savchenko, V. (2011). Avantyuristy Grazhdanskoy voyny. (monografiya). Khar’kov: Folio. https://www.historybooks.com.ua/prosmotr_podrobnuy.php?id=6465
Soldatenko, V. F. (1999). Ukrainskaya revolyutsiya. Istoricheskiy ocherk. K.: Nauchnaya mysl’. resource.history.org.ua/item/0007817.
Spisok, G. g. ofitserov 256-go pekhotnogo Yelisavetgradskogo polka s otmetkoy, gde nakhoditsya kto. Pis’mo 3. URL: https://gwar.mil/documents/view/?id=88017433
Tinchenko, Y. (2007). Ofitserskiy korpus Armii Ukrainskoy Narodnoy Respubliki (1917–1921 gg.). (Biograficheskiy spravochnik). Kniga 1. K.: Tempora.
Tselik, S. Blog istorika: 1917 god. Kak nachinalis’ ukrainskiye vooruzhennyye sily. https://www.bbc.com/ukrainian/blog-history-39805758
Болдырь, С., & Чернов, Е. (2010). Историографический образ: Опыт расширения методологического арсенала науки истории исторического познания. Дніпровський історико-археографічний збірник, (4), 147-155. https://www.academia.edu/44660386
Бойко, О. Д. (2004). Григор’єв Никифор Олександрович. Енциклопедія історії України: НАН України. Інститут історії України. К.: Наукова думка. http://www.history.org.ua/?termin=Grygorev_N.
Буравченков, О. В. (2004). Дроздовський Михайло Гордійович. Енциклопедія історії України. Інститут історії України НАН України. К.: Наукова думка, Т. 2: Г – Д. 467. history.org.ua.
Буравченков, О. В. (2007). Кіннота. Енциклопедія історії України: у 10 т. НАН України Інститут історії України. К.: Наукова думка. Т. 4: Ка – Ком. 331-333. history.org.ua.
Герасименко, Н. В. (1928). Батько Махно. Мемуары белогвардейца. (Монографія). Ленинград: Государственное издательство. https://rev-lib.com/batko-mahno-memuary-belogvardejca/
Горак, В. (2013). Григор’євський повстанський рух (серпень 1918 – серпень 1919 рр.): питання історіографії» Український історичний журнал. 2 (509). 154-177. http://nbuv.gov.ua/UJRN/UIJ_2013_2_10
Гуржій, О. (2004). Історія війн і збройних конфліктів в Україні (Енциклопедичний довідник). К.: Видавництво гуманітарної літератури. resource.history.org.ua/item/0010214.
Деникин, А. И. (1921). Очерки русской смуты. Т. I. Крушение власти и армии. (Февраль-сентябрь 1917) (Монографія) в 2 вып. Париж: J. Povolozky & Co, https://militera.lib/memo/russian/denikin_ai2/index.html
Ковалева, О. Ф., & Чистов В. П. (2020). Очерки истории культуры Южного Прибужья. (От истоков до начала XX века). Николаев: Тетра http://www.reglibrary.mk.ua/index.php/149-elektronna-biblioteka/616-ocherki-istorii-kultury-yuzhnogo-pribuzhya-ot-istokov-do-nachala-khkh-veka-kniga-pervaya-iz-proshlogo-kulturno-zhizni-na-nikolaevshchine?showall=1&limitstart=
Краснознамённый Одесский: краткий исторический очерк (1970) Одесса: Маяк.
Литвин, С. (б.д.). Суд історії: Симон Петлюра і Петлюріана. Українське життя в Севастополі. http://ukrlife.org/main/evshan/petlyura2.htm
Лисенко, А. (2008). Во главе повстанческих масс. Атаман Никифор Григорьев. Херсонский анархист, https://anarchyinkherson.narod/ataman03.html
Пиріг, Р. Я. (2014). Діяльність ґенерала Олександра Рогози на посаді військового міністра Української держави (травень-листопад 1918 р.). Український історичний журнал, (5), 88-101. history.org.ua.
Постпозитивізм. (2024). Енциклопедія Сучасної України. К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, https://esu.com.ua/article-880229.
Приказы о чинах военных 1916 года. - СПб, 1916. - 12 т. - Опис. по надп. на кн.; перед загл.: Высочайшие приказы. и Секретно. ... Ноября 1-го дня 1916 года - ноября 30-го дня 1916 года. - 1916. - разд. паг. С. 43. http://elib.shpl/nodes/13811-noyabrya-1-go-dnya-1916-goda-noyabrya-30-go-dnya-1916-goda-1916
Савченко, В. (2011). Авантюристы Гражданской войны. (Монографія). Харьков: Фолио. https://www.historybooks.com.ua/prosmotr_podrobnuy.php?id=6465
Солдатенко, В. Ф. (1999). Українська революція. Історичний нарис. К.: Наукова думка. resource.history.org.ua/item/0007817.
Список Г. г. офицеров 256-го пехотного Елисаветградского полка с отметкой, где кто находится. Лист 3. https://gwar/documents/view/?id=88017433
Тинченко, Я. (2007). Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921 рр.). (Біографічний довідник). Книга 1. К.: Темпора https://www.lit.me/books/oficerskij-korpus-armii-ukrainskoi-narodnoi-respubliki-1917-1921-read-227989
Отаман Григор’єв. (9 травня 1919 р.) Універсал до українського народу. https://hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1919(05)09.otaman_grygorev.php
Черкаська, Г. (б.д.) Никифор Григор’єв. Чіпка Серветник. https://uahistory.com/topics/famous_people/18119
Цалик, С. Блог історика: 1917 рік. Як починалися українські збройні сили. https://www.bbc.com/ukrainian/blog-history-39805758
REFERENCES
Ataman Grigor’yev. Universal k ukrainskomu narodu (9 maya 1919 g.). https://hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1919(05)09.otaman_grygorev.php
Boldyr’, S., & Chernov, Ye. (2010). Istoriograficheskiy obraz: Opyt rasshireniya metodologicheskogo arsenala istorii istoricheskogo poznaniya. Dneprovskiy istoriko-arkheograficheskiy sbornik, (4), 147-155. https://www.academia.edu/44660386
Boyko, O. D. (2004). Grigor’yev Nikifor Aleksandrovich. Entsiklopediya istorii Ukrainy: NAN Ukrainy. Institut istorii Ukrainy. K.: Nauchnoye mneniye. http://www.history.org.ua/?termin=Grygorev_N.
Buravchenkov, O. V. (2004). Drozdovskiy Mikhail Gordeyevich. Entsiklopediya istorii Ukrainy. Institut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. K.: Nauchnaya mysl’, T. 2: G – D. 467. history.org.ua.
Buravchenkov, O. V. (2007). Konnitsa. Entsiklopediya istorii Ukrainy: 10 t. NAN Ukrainy Institut istorii Ukrainy. K.: Nauchnoye mneniye. T. 4: Ka - Kom. 331–333. history.org.ua.
Cherkasskaya, G. (n.d.). Nikifor Grigor’yev. Chipka salfetochnik. https://uahistory.com/topics/famous_people/18119
Denikin, A. I. (1921). Ocherki rossiyskoy smuty. Krusheniye vlasti i armii. (Fevral’-sentyabr’ 1917) (monografiya) v 2 vyp. Parizh: J. Povolozky & Co, https://militera.lib/memo/russian/denikin_ai2/index.html
Gerasimenko, N. V. (1928). Otets Makhno. Memuary belogvardeytsa. (monografiya). Leningrad: Gosudarstvennoye izdatel’stvo. https://rev-lib.com/batko-mahno-memuary-belogvardejca/
Gorok, V. (2013). Grigor’yevskoye povstancheskoye dvizheniye (avgust 1918 – avgust 1919 gg.): voprosy istoriografii» Ukrainskiy istoricheskiy zhurnal. 2 (509). 154-177. http://nbuv.gov.ua/UJRN/UIJ_2013_2_10
Gurzhiy, O. (2004). Istoriya voyn i vooruzhennykh konfliktov na Ukraine (Entsiklopedicheskiy spravochnik). Izdatel’stvo gumanitarnoy literatury. resource.history.org.ua/item/0010214.
Kovaleva, O. F., & Chistov. V. P. (200). Ocherki istorii kul’tury Yuzhnogo Pribuzh’ya. (ot istokov k nachalu XX veka). Nikolayev: Tetra http://www.reglibrary.mk.ua/index.php/149-elektronna-biblioteka/616-ocherki-istorii-kultury-yuzhnogo-pribuzhya-ot-istokov-do-nachala-khkh-veka-kniga-pervaya-iz-proshlogo-kulturno-zhizni-na-nikolaevshchine?showall=1&limitstart=
Krasnoznamonnyy Odesskiy: kratkiy istoricheskiy naris (1970) Odessa: Mayak. DOI ne predostavleno.
Litvin, S. (n.d.). Sud istorii: Simon Petlyura i Petlyuriana. Ukrainskaya zhizn’ v Sevastopole. http://ukrlife.org/main/evshan/petlyura2.htm
Lysenko, A. (2008). Vo glave povstancheskikh mass. Ataman Nikifor Grigor’yev. Khersonskiy anarkhist, https://anarchyinkherson.narod.ru/ataman03.html
Pirog, R. Y. (2014). Deyatel’nost’ generala Aleksandra Rogozy v dolzhnosti voyennogo ministra Ukrainskogo gosudarstva (may-noyabr’ 1918 g.). Ukrainskiy istoricheskiy zhurnal (5), 88-101. history.org.ua.
Postpozitivizm. (2024). Entsiklopediya sovremennoy Ukrainy. K.: Institut entsiklopedicheskikh issledovaniy NAN Ukrainy, https://esu.com.ua/article-880229. [1]
Prikazy o chinakh voyennykh 1916 goda. – SPb, 1916. – 12 t. – Opisaniye. po nadp. na kn.; Pered zagl.: Vysochayshiye prikazy. i sekretno. ...Noyabrya 1-go dnya 1916 goda - noyabrya 30-go dnya 1916 goda. – 1916. – razd. pog. S. 43. http://elib.shpl/nodes/13811-noyabrya-1-go-dnya-1916-goda-noyabrya-30-go-dnya-1916-goda-1916
Savchenko, V. (2011). Avantyuristy Grazhdanskoy voyny. (monografiya). Khar’kov: Folio. https://www.historybooks.com.ua/prosmotr_podrobnuy.php?id=6465
Soldatenko, V. F. (1999). Ukrainskaya revolyutsiya. Istoricheskiy ocherk. K.: Nauchnaya mysl’. resource.history.org.ua/item/0007817.
Spisok, G. g. ofitserov 256-go pekhotnogo Yelisavetgradskogo polka s otmetkoy, gde nakhoditsya kto. Pis’mo 3. URL: https://gwar.mil/documents/view/?id=88017433
Tinchenko, Y. (2007). Ofitserskiy korpus Armii Ukrainskoy Narodnoy Respubliki (1917–1921 gg.). (Biograficheskiy spravochnik). Kniga 1. K.: Tempora.
Tselik, S. Blog istorika: 1917 god. Kak nachinalis’ ukrainskiye vooruzhennyye sily. https://www.bbc.com/ukrainian/blog-history-39805758
Опубліковано
2026-05-04
Як цитувати
Прокопець, Д. (2026). Від офіцера-розвідника до повстанського лідера: що зламало Никифора Григор’єва?. Науково-теоретичний альманах Грані, 29(2), 372-380. https://doi.org/10.15421/1726130
Номер
Розділ
ІСТОРІЯ
