Мінська група – випробування та крах формату посередництва у врегулюванні конфліктів

Анотація

Анотація. Міжнародні формати медіації, створені для вирішення збройних конфліктів, часто відображають епоху, в якій вони виникли. Стаття присвячена аналізу історичного шляху, внутрішніх суперечностей та остаточного краху Мінської групи ОБСЄ як механізму посередництва у врегулюванні нагірно-карабаського конфлікту. Мета дослідження – виявити системні причини неефективності цього довготривалого переговорного формату та оцінити його вплив на архітектуру регіонального врегулювання конфліктів. Дослідження використовує історичний і політичний аналіз, що дозволяє розглядати Мінську групу в контексті політичних процесів і міжнародних угод; порівняльний метод, що дозволяє порівнювати його діяльність з іншими форматами медіації (Косово, Придністров'я, Боснія і Герцеговина); та документальний аналіз на основі офіційних комюніке та звітів ОБСЄ. Цей методологічний підхід дає всебічне розуміння внутрішньої логіки функціонування формату та чинників, що лежать в основі його занепаду.Результати дослідження показують, що Мінська група поступово втратила довіру сторін через геополітичне суперництво співголів, асиметрію підходів до сторін конфлікту та відсутність механізмів примусу до виконання рішень. Доведено, що формальна нейтральність групи перетворилася на політичну інерцію, яка унеможливила реальний прогрес у побудові миру. Висновки підкреслюють, що розпад Мінської групи символізує вичерпання традиційних багатосторонніх моделей посередництва в постбіполярних конфліктах та актуалізує потребу у створенні нових регіонально орієнтованих форматів дипломатії, заснованих на реалістичному балансі сил і взаємній відповідальності сторін.