Технології формування політичного консенсусу: поняття та сутність
Ключові слова:
політичний консенсус, демократія, політичні технології, комунікація, пропаганда, цифровізація, легітимність
Анотація
Актуальність дослідження обумовлена зростаючою роллю технологій у формуванні політичного консенсусу, що є ключовим чинником стратегічної стабільності держави та ефективного врегулювання політичних конфліктів. Метою роботи є осмислити технології формування політичного консенсусу у термінологічному та сутнісному вимірах, розкрити їх природу та осбливості через аналіз методів, процедур та механізмів, що використовуються для досягнення згоди між політичними суб’єктами. Результатами дослідження є ідентифікація процесу формування консенсусу як основного завдання політичного процесу, спрямованого на ненасильницьке утримання та реалізацію влади. Досліджено деліберативну, агоністичну та віртуальну демократію як різні моделі формування консенсусу, а також роль пропагандистських технологій у цьому процесі. Проаналізован взаємозв’язок між політичною комунікацією, маніпулятивними технологіями та цифровими інструментами конструювання суспільної згоди. У висновках автор обґрунтовує, що технології політичного консенсусу є інструментами регулювання владних відносин, які спрямовані на стабілізацію політичного процесу та підтримку легітимності влади. Залежно від політичного режиму консенсус може бути демократичним (на основі дискусій та залучення громадськості) або примусовим (через маніпулятивні інформаційні впливи). Використання цифрових технологій, соціальних мереж та алгоритмічного управління суспільною думкою змінює традиційні механізми досягнення консенсусу, посилюючи роль інформаційного простору у формуванні політичної згоди. Політичний консенсус є основою легітимності влади та стабільності державних інституцій. В умовах демократичного управління консенсус є показником ефективності політичного процесу. В авторитарних режимах технології політичного консенсусу використовуються для підтримки статусу-кво. Використання цифрових технологій у політичному процесі змінює механізми досягнення консенсусу.Завантаження
Дані завантаження ще не доступні.
Посилання
REFERENCES
Bender B. (2025). Class Conflict or Consensus? Understanding Social Partner Positions on Social Policy Reforms. Journal of Social Policy. 54(1), 57-74. https://doi.org/10.1017/S0047279422000873
Bernays, E. L. (1936). Propaganda. New York: Liveright Publishing Corporation.
Çakırkaya, M., & Koçyiğit, M. (2024). Mediating role of viral communication in the effect of political marketing on political consent: a cross-sectional study. Apuntes Universitarios, 14(1), 46-67. https://doi.org/10.17162/au.v14i1.1481
Chinn, S., & Hart, P.S. (2021). Effects of consensus messages and political ideology on climate change attitudes: inconsistent findings and the effect of a pretest. Climatic Change, 167, 47. https://doi.org/10.1007/s10584-021-03200-2
Di Tommaso M. R., Prodi E., Di Matteo D., & Mariotti I. (2022). Local public spending, electoral consensus, and sustainable structural change, Structural Change and Economic Dynamics, 63, 435-453. https://doi.org/10.1016/j.strueco.2022.06.013
Eklou, H., & Tonyeme, B. (2023) . Libéralisme consensualiste et réalité politique: quels repères pour une démocratie apaisée? Revue des sciences philosophiques et théologiques, 107(2), 307-324. https://doi.org/10.3917/rspt.1072.0307.
Ferrín, M., & Hernández, E. (2021). Preferences for consensus and majoritarian democracy: long- and short-term influences. European Political Science Review, 13(2), 209-225. https://doi.org/10.1017/S1755773921000047
Glare, P. G. W. (ed.). (2012). Oxford Latin Dictionary.Second Edition. New York, Oxford: Oxford University Press.
Grigor, O. O. (2019). Philosophy of political consensus: monograph. Kharkiv: New course.
Habermas, J. (1989). The structural transformation of the public sphere: an inquiry into a category of bourgeois society. Cambridge, Mass.: MIT Press.
Habermas, J. (1998). The inclusion of the other: studies in political theory. Cambridge, Mass.: MIT Press.
Higgins Joyce, V. d. M. (2021). News Organizations in Colombia Building Consensus through Social Media: A Case of Digital-Native La Silla Vacía. Journalism and Media, 2(1), 62-76. https://doi.org/10.3390/journalmedia2010005
Jankowski, S. (2024). Consensus techniques. Internet Policy Review, 13(2). https://doi.org/10.14763/2024.2.1750
Jouini, N., & Akal, M. B. (2022). Political consensus, economic reforms, and democratic transitions in the Middle East: Evidence from voting on Tunisian reform bills. Politics & Policy, 50 (4), 851-871. https://doi.org/10.1111/polp.12489
Lang, N., Wang, L., & Zha, Q. (2022). Opinion dynamics in social networks under competition: the role of influencing factors in consensus-reaching. Royal society open science, 9, 5. http://doi.org/10.1098/rsos.211732
Lasswell, H. D. (1927). Propaganda Technique in the World War. London: K. Paul, Trench, Trubner & co., ltd., New York: A.A.Knopf.
Mansour, M., & Kamwa, E. (2024). Lack of consensus, dispersion of political power and public debt: evidence from a sample of developed countries. Journal of Public Finance and Public Choice, 39(2), 163-179. Retrieved from https://doi.org/10.1332/25156918Y2023D000000003
Martí, J. (2021). The Democratic Legitimacy of Secession and the Demos Problem. Politics and Governance, 9(4), 465-474. https://doi.org/10.17645/pag.v9i4.4633
McCarthy, Th. (1989). Introduction. Habermas, J. The structural transformation of the public sphere: an inquiry into a category of bourgeois society, Cambridge, Mass.: MIT Press, p.ХІ-ХІV
Mouffe, Ch. (2013). Agonistics: thinking the world politically. London; New York: Verso.
Otjes, S., &Louwerse, T. (2024). The reinvention of consensus politics: governing without a legislative majority in the Netherlands 2010–2021. Acta Politica 59, 797-821. https://doi.org/10.1057/s41269-023-00310-w
Ottonelli, V. (2019). Democratic Self-Determination and the Intentional Building of Consensus, Journal of Public Deliberation, 15(1), Art. 15. https://www.publicdeliberation.net/jpd/vol15/iss1/art15
Pamies, C., Olivas Osuna, J. J., & Santana, A. (2024). Disagreeing to Agree: Populism and Consensus Among Members of Parliaments and Their Voters. American Behavioral Scientist. https://doi.org/10.1177/00027642241285017
Podshivalkina V.I. (1997). Social technologies: problems of methodology and practice Kishinev: Center, printing house.
Rawls, J. (1971). A theory of justice. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press.
Rawls, J. (1987). The Idea of an Overlapping Consensus. Oxford Journal of Legal Studies, 7(1), 1-25. http://www.jstor.org/stable/764257
Sánchez-Ferrer, L., & Torcal, M. (2024). Affective Polarization and Consensus Building Among Parliamentary Elites. American Behavioral Scientist. https://doi.org/10.1177/00027642241285147
Spector, E. (2024). Public Reason, Coercion, and Overlapping Consensus" Moral Philosophy and Politics. https://doi.org/10.1515/mopp-2023-0068
Surmin. Yu. P., & Tulenkov, N. V. (2004). Theory of social technologies. Kyiv: IAPM.
The Oxford English Dictionary. (1997). Simpson John, Weiner Edmund, Shallot Beatrice (Eds.). Second Edition (1997 Additions). (Vol. 2: A-D). Oxford: At the Clarendon Press.
Vandeweerdt, C. (2021). Someone like you: false consensus in perceptions of Democrats and Republicans. Journal of Elections, Public Opinion and Parties, 32(3), 739-749. https://doi.org/10.1080/17457289.2021.1942891
Vysotsky, A. Yu. (2003). The problem of legitimization of politics in the concept. Max Weber. Grani, 6(32), 132-136. https://grani. org.ua/index.php/journal/issue/view/29/27
Vysotskyi O. (2008). Virtuality as a leading form of legitimization politics in the postmodern era. Political Management, 6, 41-53. http://nbuv.gov.ua/UJRN/PoMe_2008_6_6
Vysotskyi O. Yu. (2006). Democracy as an instrument of legitimization politics. Grani, 9 (4), 113-117. https://www.researchgate.net/publication/388713784_Visockij_OU_2006_Demokratia_ak_instrument_legitimacijnoi_politiki_Grani_94_113-117
Vysotskyi O. Yu. (2012). Public opinion as the main object of influence of legitimization technologies. Gileya, 57 (2), 588-597.http://gileya.org/download.php?id=74
Vysotskyi O. Yu. (2018). Electronic diplomacy as a tool of propaganda. Political science bulletin, 81. P.51-59. DOI: https://doi.org/10.17721/2415-881x.2018.81.51-59
Vysotskyi, O., & Pavlov, D. (2020). Spaces of propaganda as structural and functional dimensions of its deployment in domestic politics and in the international arena. Philosophy and Political Science in the Context of Modern Culture, 12(1), 114-122. https://doi.org/10.15421/352013
Wang, C. (2023). In search of the intrinsic value of one country two systems: from selective adaptation to normative consensus. Asian Education and Development Studies, 12(1), 103-112. https://doi.org/10.1108/AEDS-08-2021-0185
Woolley, S. (2023). Manufacturing Consensus: Understanding Propaganda in the Era of Automation and Anonymity. New Haven and London: Yale University Press.
Bender B. (2025). Class Conflict or Consensus? Understanding Social Partner Positions on Social Policy Reforms. Journal of Social Policy. 54(1), 57-74. https://doi.org/10.1017/S0047279422000873
Bernays, E. L. (1936). Propaganda. New York: Liveright Publishing Corporation.
Çakırkaya, M., & Koçyiğit, M. (2024). Mediating role of viral communication in the effect of political marketing on political consent: a cross-sectional study. Apuntes Universitarios, 14(1), 46-67. https://doi.org/10.17162/au.v14i1.1481
Chinn, S., & Hart, P.S. (2021). Effects of consensus messages and political ideology on climate change attitudes: inconsistent findings and the effect of a pretest. Climatic Change, 167, 47. https://doi.org/10.1007/s10584-021-03200-2
Di Tommaso M. R., Prodi E., Di Matteo D., & Mariotti I. (2022). Local public spending, electoral consensus, and sustainable structural change, Structural Change and Economic Dynamics, 63, 435-453. https://doi.org/10.1016/j.strueco.2022.06.013
Eklou, H., & Tonyeme, B. (2023) . Libéralisme consensualiste et réalité politique: quels repères pour une démocratie apaisée? Revue des sciences philosophiques et théologiques, 107(2), 307-324. https://doi.org/10.3917/rspt.1072.0307.
Ferrín, M., & Hernández, E. (2021). Preferences for consensus and majoritarian democracy: long- and short-term influences. European Political Science Review, 13(2), 209-225. https://doi.org/10.1017/S1755773921000047
Glare, P. G. W. (ed.). (2012). Oxford Latin Dictionary.Second Edition. New York, Oxford: Oxford University Press.
Grigor, O. O. (2019). Philosophy of political consensus: monograph. Kharkiv: New course.
Habermas, J. (1989). The structural transformation of the public sphere: an inquiry into a category of bourgeois society. Cambridge, Mass.: MIT Press.
Habermas, J. (1998). The inclusion of the other: studies in political theory. Cambridge, Mass.: MIT Press.
Higgins Joyce, V. d. M. (2021). News Organizations in Colombia Building Consensus through Social Media: A Case of Digital-Native La Silla Vacía. Journalism and Media, 2(1), 62-76. https://doi.org/10.3390/journalmedia2010005
Jankowski, S. (2024). Consensus techniques. Internet Policy Review, 13(2). https://doi.org/10.14763/2024.2.1750
Jouini, N., & Akal, M. B. (2022). Political consensus, economic reforms, and democratic transitions in the Middle East: Evidence from voting on Tunisian reform bills. Politics & Policy, 50 (4), 851-871. https://doi.org/10.1111/polp.12489
Lang, N., Wang, L., & Zha, Q. (2022). Opinion dynamics in social networks under competition: the role of influencing factors in consensus-reaching. Royal society open science, 9, 5. http://doi.org/10.1098/rsos.211732
Lasswell, H. D. (1927). Propaganda Technique in the World War. London: K. Paul, Trench, Trubner & co., ltd., New York: A.A.Knopf.
Mansour, M., & Kamwa, E. (2024). Lack of consensus, dispersion of political power and public debt: evidence from a sample of developed countries. Journal of Public Finance and Public Choice, 39(2), 163-179. Retrieved from https://doi.org/10.1332/25156918Y2023D000000003
Martí, J. (2021). The Democratic Legitimacy of Secession and the Demos Problem. Politics and Governance, 9(4), 465-474. https://doi.org/10.17645/pag.v9i4.4633
McCarthy, Th. (1989). Introduction. Habermas, J. The structural transformation of the public sphere: an inquiry into a category of bourgeois society, Cambridge, Mass.: MIT Press, p.ХІ-ХІV
Mouffe, Ch. (2013). Agonistics: thinking the world politically. London; New York: Verso.
Otjes, S., &Louwerse, T. (2024). The reinvention of consensus politics: governing without a legislative majority in the Netherlands 2010–2021. Acta Politica 59, 797-821. https://doi.org/10.1057/s41269-023-00310-w
Ottonelli, V. (2019). Democratic Self-Determination and the Intentional Building of Consensus, Journal of Public Deliberation, 15(1), Art. 15. https://www.publicdeliberation.net/jpd/vol15/iss1/art15
Pamies, C., Olivas Osuna, J. J., & Santana, A. (2024). Disagreeing to Agree: Populism and Consensus Among Members of Parliaments and Their Voters. American Behavioral Scientist. https://doi.org/10.1177/00027642241285017
Podshivalkina V.I. (1997). Social technologies: problems of methodology and practice Kishinev: Center, printing house.
Rawls, J. (1971). A theory of justice. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press.
Rawls, J. (1987). The Idea of an Overlapping Consensus. Oxford Journal of Legal Studies, 7(1), 1-25. http://www.jstor.org/stable/764257
Sánchez-Ferrer, L., & Torcal, M. (2024). Affective Polarization and Consensus Building Among Parliamentary Elites. American Behavioral Scientist. https://doi.org/10.1177/00027642241285147
Spector, E. (2024). Public Reason, Coercion, and Overlapping Consensus" Moral Philosophy and Politics. https://doi.org/10.1515/mopp-2023-0068
Surmin. Yu. P., & Tulenkov, N. V. (2004). Theory of social technologies. Kyiv: IAPM.
The Oxford English Dictionary. (1997). Simpson John, Weiner Edmund, Shallot Beatrice (Eds.). Second Edition (1997 Additions). (Vol. 2: A-D). Oxford: At the Clarendon Press.
Vandeweerdt, C. (2021). Someone like you: false consensus in perceptions of Democrats and Republicans. Journal of Elections, Public Opinion and Parties, 32(3), 739-749. https://doi.org/10.1080/17457289.2021.1942891
Vysotsky, A. Yu. (2003). The problem of legitimization of politics in the concept. Max Weber. Grani, 6(32), 132-136. https://grani. org.ua/index.php/journal/issue/view/29/27
Vysotskyi O. (2008). Virtuality as a leading form of legitimization politics in the postmodern era. Political Management, 6, 41-53. http://nbuv.gov.ua/UJRN/PoMe_2008_6_6
Vysotskyi O. Yu. (2006). Democracy as an instrument of legitimization politics. Grani, 9 (4), 113-117. https://www.researchgate.net/publication/388713784_Visockij_OU_2006_Demokratia_ak_instrument_legitimacijnoi_politiki_Grani_94_113-117
Vysotskyi O. Yu. (2012). Public opinion as the main object of influence of legitimization technologies. Gileya, 57 (2), 588-597.http://gileya.org/download.php?id=74
Vysotskyi O. Yu. (2018). Electronic diplomacy as a tool of propaganda. Political science bulletin, 81. P.51-59. DOI: https://doi.org/10.17721/2415-881x.2018.81.51-59
Vysotskyi, O., & Pavlov, D. (2020). Spaces of propaganda as structural and functional dimensions of its deployment in domestic politics and in the international arena. Philosophy and Political Science in the Context of Modern Culture, 12(1), 114-122. https://doi.org/10.15421/352013
Wang, C. (2023). In search of the intrinsic value of one country two systems: from selective adaptation to normative consensus. Asian Education and Development Studies, 12(1), 103-112. https://doi.org/10.1108/AEDS-08-2021-0185
Woolley, S. (2023). Manufacturing Consensus: Understanding Propaganda in the Era of Automation and Anonymity. New Haven and London: Yale University Press.
Опубліковано
2025-02-28
Як цитувати
Гетьман, К. (2025). Технології формування політичного консенсусу: поняття та сутність. Науково-теоретичний альманах Грані, 28(1), 152-162. https://doi.org/10.15421/172519
Номер
Розділ
ПОЛІТОЛОГІЯ
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
