Політична комунікація: технологічний вимір
Ключові слова:
політика, комунікація, пропаганда, легітимація, технології, влада, цифровізація
Анотація
Актуальність теми дослідження обумовлена технологічною революцією в сфері політичної комунікації, яка здебільшого перемістилася у віртуальний простір до різноманітних цифрових платформ та здійснюється завдяки інформаційним технологіям. Метою роботи є з’ясувати сутність та особливості здійснення політичної комунікації в технологічному вимірі. Результатами дослідження є виявлені та охарактеризовані прояви та виміри політичної комунікації в технологічному аспекті. Автор наводить у висновках підсумкові положення свого дослідження. Політична комунікація – це створення, надсилання, отримання та обробка повідомлень, які потенційно можуть мати значний прямий чи опосередкований вплив на політику. Комунікація слугує основним засобом, за допомогою якого повідомлення змінюють когнітивні моделі та поведінкові прояви учасників політичного процесу. Технології політичної комунікації в основі своїй функціонують через організацію комунікативних процесів у суспільно-політичних сферах, спрямованих на культивування та підтримку певних світоглядів шляхом поєднання індивідуальних та колективних інтерпретацій, що слугують інтересам правлячих або опозиційних політичних сил у їхньому прагненні здобути, утримати та реалізувати владні повноваження. Ці технології охоплюють різноманітні способи, методи та процедури, покликані формувати інтерпретаційні рамки учасників політичного процесу, що в кінцевому підсумку слугує або збереженню, або зміні динаміки влади між правлячими та опозиційними групами. Технології політичної комунікації - це складні способи та процедури поширення інформації, які генерують певні публічні інтерпретації, вигідні задіяним політичним акторам. Вони функціонують як механізми конструювання та спрямування інтерпретацій громадської думки для досягнення, збереження, посилення або послаблення владних позицій політичних акторів.Завантаження
Дані завантаження ще не доступні.
Посилання
Abbate, J. (2000). Inventing the internet. Boston: MIT Press.
Alrufaiey, H.S., & Alrikabi, A. A. (2024). A pragmatic Analysis of Effective Political Communication from a Relevance-Theoretic Perspective. Arab World English Journal, 15(1): 91-116. DOI: https://dx.doi.org/10.24093/awej/vol15no1.7
Banga, B. (2023). Political communication and promotion through cinema. Recent Trends in Business and Management, Ghaziabad, 76-87. https://www.empyrealpublishinghouse.com/pdf/recent-trends-in-business-and-management.pdf
Bjola, C., & Manor, I. (2024). Introduction: Understanding Digital Diplomacy - The Grammar Rules and Patterns of Digital Disruption. The Oxford handbook of digital diplomacy / Corneliu Bjola, Ilan Manor. New York: Oxford University Press.
Boulianne, S., & Larsson, A. O. (2024). Comparative Digital Political Communication: Comparisons Across Countries, Platforms, and Time. Social Science Computer Review, 42(5), 1092-1100. https://doi.org/10.1177/08944393241258763
Bulat, B., Hilbert, M. (2024). A Dynamical Systems Approach to Bots and Online Political Communication. DOI: 10.48550/arXiv.2405.18652.
Chaffee, S. H., & Metzger, M. J. (2001). The end of mass communication? Mass Communication & Society, 4(4), 365–379.
Chavero, P., & Rodríguez, R. . (2023). Strategic Communication in Political Crisis: The Case of Guillermo Lasso (2023). URVIO. Revista Latinoamericana De Estudios De Seguridad, (37), 8–27. https://doi.org/10.17141/urvio.37.2023.6098
Cheek, R. (2022). Making a Case for Political Technical Communication (Pxtc). Technical Communication Quarterly, 32(2), 121–133. https://doi.org/10.1080/10572252.2022.2079726
Coles, S. M., & Lane, D. (2023). Race and Ethnicity as Foundational Forces in Political Communication: Special Issue Introduction. Political Communication, 40(4), 367–376. https://doi.org/10.1080/10584609.2023.2229780
Donges, P. (2022). Digitalisierung der politischen Kommunikation. Köln Z Soziol 74 (Suppl 1), 209–230. https://doi.org/10.1007/s11577-022-00834-7
Eatwell R. (2006). The Concept and Theory of Charismatic Leadership. Totalitarian Movements and Political Religions, 7 (2), 141–156.
Graber, D., & Smith, J. M. (2005). Political communication faces the 21st century. Journal of Communication, 55(3), 479–507.
Hamrak, B., Simonovits, G., Szucs, F. (2024). Equilibrium communication in political scandals, European Journal of Political Economy, 85. https://doi.org/10.1016/j.ejpoleco.2024.102580
Holbert, L. R., & Geidner, N. (2009). The 2008 election: Highlighting the need to explore additional communication subfields to advance political communication. Communication Studies, 60(4), 344–358.
Holmes, M. (2024). Digital Diplomacy: Projection and Retrieval of Images and Identities. The Oxford handbook of digital diplomacy / Corneliu Bjola, Ilan Manor. New York: Oxford University Press.
Hovland C.I., Lumsdaine, A.A., Sheffield, F.D. (1949). Experiments on Mass Communication. Princeton: Princeton University Press.
Jowett G.S. & O'Donnell V. (2014). Propaganda & persuasion. Thousand Oaks, Calif.: SAGE.
Kholisoh, N. (2023). The Role of Spin Doctor in Political Communications to Win the Most Votes. Jurnal Komunikasi Ikatan Sarjana Komunikasi Indonesia, 8 (1), 157-168. http://dx.doi.org/10.25008/jkiski.v8i1.832
Kim, J., & Rojas, H. (2024). How Does Political Communication Relate to Perceived Extremity of Partisans and Their Divides? From Communication to Polarization Perceptions to Political Engagement. Communication Studies, 76(1), 48–71. https://doi.org/10.1080/10510974.2024.2392909
Klinger, U., & Svensson, J. (2015). The emergence of network media logic in political communication: A theoretical approach. New Media & Society, 17(8), 1241–1257.
Lasswell, H.D. (1948). The structure and function of communication in society. The Communication of Ideas / Ed. by L Bryson N.Y, 1948. P.37-51.
Lazarsfeld, P. (1968). The people's choice; how the voter makes up his mind in a presidential campaign, by Paul F.Lazarsfeld, Bernard Berelson, and Hazel Gaudet. 3rd ed New York, Columbia University Press.
Lippmann, W. (1997). Public opinion; with a new introduction by Michael Curtis. New Brunswick, N.J., U.S.A.: Transaction Publishers.
Lipschultz, J.H. (2023). Social media and political communication. New York ; London : Routledge, Taylor & Francis Group.
Molière. (1981). Comedies. Kyiv: Dnipro.
O’Reilly, T. (2009). What is web 2.0? O’Reilly Media, Inc.
Ritzer, G., & Jurgenson, N. (2010). Production, consumption, prosumption: The nature of capitalism in the age of the digital “prosumer”. Journal of Consumer Culture, 10(1), 13–36.
Ruiz Diaz, C., Nilsson, T. (2023). Disinformation and Echo Chambers: How Disinformation Circulates on Social Media Through Identity-Driven Controversies. Journal of Public Policy & Marketing, 42(1), 18–35. https://doi.org/ 10.1177/07439156221103852
Schramm, W. (1997). Carl Hovland: Experiments, attitudes, and communication. The beginnings of communication study in America: A personal memoir by Wilbur Schramm / ed.: S. H. Chaffee, Everett M. Rogers. London, 1997. P. 87–105.
Shah, D. V., McLeod, D. M., Rojas, H., Cho, J., Wagner, M. W., & Friedland, L. A. (2017). Revising the communication mediation model for a new political communication ecology. Human Communication Research, 43(4), 491–504.
Song, S., & Ai, M. (2024). How Citizen Communication Mediation Model Works in Taiwan: The Moderating Roles of Asian Values and Network Homogeneity. Journal of Asian and African Studies, 0(0). https://doi.org/10.1177/00219096241228771
Surowiec-Capell, P. (2024). Digital Propaganda and Diplomacy. The Oxford handbook of digital diplomacy / Corneliu Bjola, Ilan Manor. New York: Oxford University Press.
Vysotskyi, O. (2008). Virtualnist yak providna forma lehitymatsiynoyi polityky v dobu postmodernu [Virtuality as a leading form of legitimation politics in the postmodern era]. Politychnyy menedzhment, 6, 41-53. http://nbuv.gov.ua/UJRN/PoMe_2008_6_6
Vysotskyi, O. (2021). Komunikatyvnyj vymir lehitymnosti mižnarodnoho prava [The communicative dimension of the legitimacy of international law]. Scientific Bulletin of Dnipropetrovs'k State University of Internal Affairs, Special Issue. № 2 (116). С.81-92. https://doi.org/10.31733/2078-3566-2021-6-81-92
Vysotskyi, O. Y. (2003). The Problem of the Legitimization of Politics in the Concept of Max Weber. Grani, 6, 132-136. https:// grani.org.ua/index.php/journal/issue/view/29/27
Vysotskyi, O. Y. (2018). Elektronna dyplomatiya yak instrument propahandy [E-diplomacy as a propaganda tool]. Politolohichnyy visnyk, 81. С.51-59. DOI: https://doi.org/10.17721/2415-881x.2018.81.51-59
Vysotskyi, O., & Pavlov, D. (2020). Spaces of propaganda as structural and functional dimensions of its deployment in domestic politics and in the international arena. Philosophy and Political Science in the Context of Modern Culture, 12(1), 114-122. DOI: 10.15421/352013
Vysotskyi, O.Y. (2012). Hromadska dumka yak holovnyi obiekt vplyvu lehitymatsiinykh tekhnolohii [Public opinion as the main object of influence of legitimization technologies]. Hileia, 57(2), 588-597.
Alrufaiey, H.S., & Alrikabi, A. A. (2024). A pragmatic Analysis of Effective Political Communication from a Relevance-Theoretic Perspective. Arab World English Journal, 15(1): 91-116. DOI: https://dx.doi.org/10.24093/awej/vol15no1.7
Banga, B. (2023). Political communication and promotion through cinema. Recent Trends in Business and Management, Ghaziabad, 76-87. https://www.empyrealpublishinghouse.com/pdf/recent-trends-in-business-and-management.pdf
Bjola, C., & Manor, I. (2024). Introduction: Understanding Digital Diplomacy - The Grammar Rules and Patterns of Digital Disruption. The Oxford handbook of digital diplomacy / Corneliu Bjola, Ilan Manor. New York: Oxford University Press.
Boulianne, S., & Larsson, A. O. (2024). Comparative Digital Political Communication: Comparisons Across Countries, Platforms, and Time. Social Science Computer Review, 42(5), 1092-1100. https://doi.org/10.1177/08944393241258763
Bulat, B., Hilbert, M. (2024). A Dynamical Systems Approach to Bots and Online Political Communication. DOI: 10.48550/arXiv.2405.18652.
Chaffee, S. H., & Metzger, M. J. (2001). The end of mass communication? Mass Communication & Society, 4(4), 365–379.
Chavero, P., & Rodríguez, R. . (2023). Strategic Communication in Political Crisis: The Case of Guillermo Lasso (2023). URVIO. Revista Latinoamericana De Estudios De Seguridad, (37), 8–27. https://doi.org/10.17141/urvio.37.2023.6098
Cheek, R. (2022). Making a Case for Political Technical Communication (Pxtc). Technical Communication Quarterly, 32(2), 121–133. https://doi.org/10.1080/10572252.2022.2079726
Coles, S. M., & Lane, D. (2023). Race and Ethnicity as Foundational Forces in Political Communication: Special Issue Introduction. Political Communication, 40(4), 367–376. https://doi.org/10.1080/10584609.2023.2229780
Donges, P. (2022). Digitalisierung der politischen Kommunikation. Köln Z Soziol 74 (Suppl 1), 209–230. https://doi.org/10.1007/s11577-022-00834-7
Eatwell R. (2006). The Concept and Theory of Charismatic Leadership. Totalitarian Movements and Political Religions, 7 (2), 141–156.
Graber, D., & Smith, J. M. (2005). Political communication faces the 21st century. Journal of Communication, 55(3), 479–507.
Hamrak, B., Simonovits, G., Szucs, F. (2024). Equilibrium communication in political scandals, European Journal of Political Economy, 85. https://doi.org/10.1016/j.ejpoleco.2024.102580
Holbert, L. R., & Geidner, N. (2009). The 2008 election: Highlighting the need to explore additional communication subfields to advance political communication. Communication Studies, 60(4), 344–358.
Holmes, M. (2024). Digital Diplomacy: Projection and Retrieval of Images and Identities. The Oxford handbook of digital diplomacy / Corneliu Bjola, Ilan Manor. New York: Oxford University Press.
Hovland C.I., Lumsdaine, A.A., Sheffield, F.D. (1949). Experiments on Mass Communication. Princeton: Princeton University Press.
Jowett G.S. & O'Donnell V. (2014). Propaganda & persuasion. Thousand Oaks, Calif.: SAGE.
Kholisoh, N. (2023). The Role of Spin Doctor in Political Communications to Win the Most Votes. Jurnal Komunikasi Ikatan Sarjana Komunikasi Indonesia, 8 (1), 157-168. http://dx.doi.org/10.25008/jkiski.v8i1.832
Kim, J., & Rojas, H. (2024). How Does Political Communication Relate to Perceived Extremity of Partisans and Their Divides? From Communication to Polarization Perceptions to Political Engagement. Communication Studies, 76(1), 48–71. https://doi.org/10.1080/10510974.2024.2392909
Klinger, U., & Svensson, J. (2015). The emergence of network media logic in political communication: A theoretical approach. New Media & Society, 17(8), 1241–1257.
Lasswell, H.D. (1948). The structure and function of communication in society. The Communication of Ideas / Ed. by L Bryson N.Y, 1948. P.37-51.
Lazarsfeld, P. (1968). The people's choice; how the voter makes up his mind in a presidential campaign, by Paul F.Lazarsfeld, Bernard Berelson, and Hazel Gaudet. 3rd ed New York, Columbia University Press.
Lippmann, W. (1997). Public opinion; with a new introduction by Michael Curtis. New Brunswick, N.J., U.S.A.: Transaction Publishers.
Lipschultz, J.H. (2023). Social media and political communication. New York ; London : Routledge, Taylor & Francis Group.
Molière. (1981). Comedies. Kyiv: Dnipro.
O’Reilly, T. (2009). What is web 2.0? O’Reilly Media, Inc.
Ritzer, G., & Jurgenson, N. (2010). Production, consumption, prosumption: The nature of capitalism in the age of the digital “prosumer”. Journal of Consumer Culture, 10(1), 13–36.
Ruiz Diaz, C., Nilsson, T. (2023). Disinformation and Echo Chambers: How Disinformation Circulates on Social Media Through Identity-Driven Controversies. Journal of Public Policy & Marketing, 42(1), 18–35. https://doi.org/ 10.1177/07439156221103852
Schramm, W. (1997). Carl Hovland: Experiments, attitudes, and communication. The beginnings of communication study in America: A personal memoir by Wilbur Schramm / ed.: S. H. Chaffee, Everett M. Rogers. London, 1997. P. 87–105.
Shah, D. V., McLeod, D. M., Rojas, H., Cho, J., Wagner, M. W., & Friedland, L. A. (2017). Revising the communication mediation model for a new political communication ecology. Human Communication Research, 43(4), 491–504.
Song, S., & Ai, M. (2024). How Citizen Communication Mediation Model Works in Taiwan: The Moderating Roles of Asian Values and Network Homogeneity. Journal of Asian and African Studies, 0(0). https://doi.org/10.1177/00219096241228771
Surowiec-Capell, P. (2024). Digital Propaganda and Diplomacy. The Oxford handbook of digital diplomacy / Corneliu Bjola, Ilan Manor. New York: Oxford University Press.
Vysotskyi, O. (2008). Virtualnist yak providna forma lehitymatsiynoyi polityky v dobu postmodernu [Virtuality as a leading form of legitimation politics in the postmodern era]. Politychnyy menedzhment, 6, 41-53. http://nbuv.gov.ua/UJRN/PoMe_2008_6_6
Vysotskyi, O. (2021). Komunikatyvnyj vymir lehitymnosti mižnarodnoho prava [The communicative dimension of the legitimacy of international law]. Scientific Bulletin of Dnipropetrovs'k State University of Internal Affairs, Special Issue. № 2 (116). С.81-92. https://doi.org/10.31733/2078-3566-2021-6-81-92
Vysotskyi, O. Y. (2003). The Problem of the Legitimization of Politics in the Concept of Max Weber. Grani, 6, 132-136. https:// grani.org.ua/index.php/journal/issue/view/29/27
Vysotskyi, O. Y. (2018). Elektronna dyplomatiya yak instrument propahandy [E-diplomacy as a propaganda tool]. Politolohichnyy visnyk, 81. С.51-59. DOI: https://doi.org/10.17721/2415-881x.2018.81.51-59
Vysotskyi, O., & Pavlov, D. (2020). Spaces of propaganda as structural and functional dimensions of its deployment in domestic politics and in the international arena. Philosophy and Political Science in the Context of Modern Culture, 12(1), 114-122. DOI: 10.15421/352013
Vysotskyi, O.Y. (2012). Hromadska dumka yak holovnyi obiekt vplyvu lehitymatsiinykh tekhnolohii [Public opinion as the main object of influence of legitimization technologies]. Hileia, 57(2), 588-597.
Опубліковано
2025-02-28
Як цитувати
Сидоров, М. (2025). Політична комунікація: технологічний вимір. Науково-теоретичний альманах Грані, 28(1), 135-145. https://doi.org/10.15421/172517
Номер
Розділ
ПОЛІТОЛОГІЯ
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
