Життєва криза особистості у вимірі філософів екзистенційного спрямування

Анотація

Актуальність. Шукаючи сенс власного існування, людина постійно опиняється серед низки запитань, які не мають однозначних відповідей. Для багатьох такий виклик є початком занурення в стан циклічно замкнутих фрустрацій та самознищення. Філософія екзистенціалізму якраз висвітлює можливість усвідомлення цих непростих процесів та допомагає зрозуміти свій життєвий задум. Метою роботи є дослідження життєвої кризи особистості у розумінні філософів-екзистенціалістів. Результати дослідження. Життєва криза являє собою тривалий глибокий внутрішній конфлікт, який виникає у зв’язку з незадовільною якістю, результатами життя, дефіцитом його смислу. Це складний період у житті людини, під час якого різко змінюються ставлення до себе і світу, спосіб осмислення набутого досвіду та напрям життєвого шляху в цілому. Різні аспекти переживання життєвих криз повсякчас аналізуються філософами екзистенціалістичного спрямування. У призмі філософського світобачення життєва криза є природнім процесом, тому з неї є можливим винести багато корисного для розвитку особистості. Проте якщо кризу проігнорувати, можна зіштовхнутися з масою негативних наслідків, на кшталт: гострого почуття самотності і втраченості для соціуму, депресією, бажанням самоізоляції від суспільства, постійним відчуттям провини, суїцидальними думками тощо. Це говорить про ігнорування власного духовно-трансцендентного виміру, в результаті чого людина залишається глухою до своїх основних і справжніх потреб життя. Висновки. У розумінні філософів екзистенційого спрямування особистісна криза – це, у першу чергу, природний процес. На їх точку зору, вона являє собою необхідний досвід, складне явище самоусвідомлення та захоплюючу подорож до самого себе водночас. Тому, при задіянні конструктивної саморефлексії та свободі вибору, будь-яка життєва криза стимулюватиме до розвитку особистості та пошуку правильних сенсів її буття.