Особливості ведення дипломатичних переговорів

Автор(и)

  • Ганна Федорова Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна (Харків, Україна) https://orcid.org/0000-0001-9900-6709

DOI:

https://doi.org/10.15421/172458

Ключові слова:

дипломатичні переговори, переговорний процес, дипломати, конфлікт, угода

Анотація

Актуальність. Дослідження особливостей ведення дипломатичних переговорів є актуальним із огляду на необхідність врахування національної специфіки та вивчення історичних наслідків попередніх дипломатичних переговорів або окремих раундів, щоб ретельно підготуватися до їх проведення та досягти бажаного результату. Договірна група не може повністю контролювати процес переговорів, але здатна максимально використовувати можливості для успіху. Дипломатичні переговори сприяють встановленню та  підтримці найкращих дипломатичних відносин між країнами. Ведення дипломатичних переговорів ґрунтується на понятті співпраці: бажанні зберегти стосунки, враховуючи інтереси власної країни. Метою дослідження є визначення особливостей ведення дипломатичних переговорів. У дослідженні застосовано наступні методи дослідження: формально-логічний, структурно-функціональний, контекстний аналіз, логічний та інші, які дозволили комплексно та всебічно дослідити проблемні питання досліджуваної теми. У процесі дослідження отримано такі результати: визначено специфіку проведення дипломатичних переговорів; визначено особливості ведення дипломатичних переговорів щодо досягнення миру; визначено вплив соціальних меді на ведення дипломатичних переговорів. У ході дослідження зроблені наступні висновки: Дипломатичні переговори відіграють важливу роль у вирішення питань та врегулюванні конфліктів. Дипломатичні переговори як процес мають 3 послідовні фази: фаза зобов'язань; фаза змісту; фаза узгодження. Важливу роль у зміцненні легітимності та універсалізації остаточного інструменту  відіграє спосіб завершення укладення досягнутих угод. Дипломатичні переговори для досягнення миру мають власну специфіку, породжену наявністю конфлікту та агресивного характеру сторін. Виділено три етапи встановлення мирного процесу: попередні переговори або попередній діалог, посередництво та безпосередні переговори. У результаті таких переговорів досягається часткове чи повне, ідеальне чи недосконале врегулювання. Певні переговори також можуть закінчитися невдачею. Наразі сучасний рівень діджиталізації передбачає залучення соціальних медіа у переговорних процесах.

Завантаження

Дані завантаження ще не доступні.

Посилання

Diallo, I. B. Y. (1998). Introduction à l’étude et à la pratique de la négociation. Editions Pedone-Paris, Institut Henry Dunant-Genève.
Clüver, C., & Renedo Á. (2021). Social Media Influence on Diplomatic Negotiation: Shifting the Shape of the Table. Negotiation Journal. Harvard Kennedy School. Retrieved from https://www.belfercenter.org/publication/social-media-influence-diplomatic-negotiation-shifting-shape-table
Fisher, R., Ury, W., & Patton, B. (1991). Getting to Yes, Negotiating an Agreement without Giving In. Penguin Book. Retrieved from https://vdoc.pub/documents/getting-to-yes-negotiating-agreement-without-giving-in-ndcvokofuoc0
Horn, T. (2018). Different diplomatic tracks to disarmament. Dans Négociations, 2018/1(29), 21-38. Retrieved from https://www.cairn.info/revue-negociations-2018-1-page-21.htm
Iklé, F. C. (1964). How Nations Negotiate. New York: Harper and Row. Retrieved from https://openlibrary.org/works/OL4087147W/How_nations_negotiate
Jeong, H.-W. (2016). International Negotiation: Process and Strategies. Cambridge: Cambridge University Press. Retrieved from https://www.researchgate.net/publication/330742587_International_Negotiation_Process_and_Strategies
Licklider, R. (1995). The Consequences of Negotiated Settlement in Civil Wars. American Political Science Review, 89(3), 681-690.
Meerts, P. (2015). Diplomatic Negotiation Essence and Evolution Clingendael. Retrieved from https://www.clingendael.org/sites/default/files/pdfs/Diplomatic_Negotiation_Web_2015.pdf
Miall, H. (1992), The Peacemakers: Peaceful Settlements of Disputes since 1945. New York.
Rapoport, A. (1960). Fight, Games and Debates. Ann Harbour University of Michigan Press. Retrieved from https://archive.org/details/fightsgamesdebat0000rapo_v5i4
Schelling, T. (1960). The Strategy of Conflict. Harvard University Press. Retrieved from http://elcenia.com/iamapirate/schelling.pdf
Sidibé, D. (2020). Negotiating peace agreements in internal conflicts: What Perspectives? Dans Négociations, 2020/1(33), 41-56. Retrieved from https://www.cairn.info/revue-negociations-2020-1-page-41.htm
Touval, S., & Zartman, W. (Eds.). (1985). International Mediation in Theory and Practice. Boulder, Westview. Retrieved from https://www.cambridge.org/core/journals/canadian-journal-of-political-science-revue-canadienne-de-science-politique/article/abs/international-mediation-in-theory-and-practicesaadia-touval-and-i-william-zartman-eds-boulder-westview-press-1985-pp-ix-274/16F6C9ADEEBF8381D50BE068F1583269
Zartman, I. W. (2019). Dynamics and Constraints in Negotiating Internal Conflicts. 2019. In Lectures on Quantum Statistics (pp.161-172). Johns Hopkins University. Retrieved from https://www.researchgate.net/publication/333084336_Dynamics_and_Constraints_in_Negotiating_Internal_Conflicts
Zartman, W. (1976). The 50% Solution, New York, Anchor Books. 564 р. Retrieved from https://archive.org/details/50solutionhowto00zart

##submission.downloads##

Опубліковано

2024-06-30

Як цитувати

Федорова, Г. (2024). Особливості ведення дипломатичних переговорів. Науково-теоретичний альманах Грані, 27(3), 111–118. https://doi.org/10.15421/172458

Номер

Розділ

ПОЛІТОЛОГІЯ