Стабільність і кризовість у соціально-політичному розвитку
Анотація
У статті розкривається зміст концептів «криза» і «стабільнсть» у контексті соціальнополітичного розвитку. Поняття «криза» і «стабільність» є контроверсивними, взаємовиключними. Криза – це нестабільність, а стабільність – це відсутність кризи. Показано, що місцем розгортання політичної кризи є політична система, яка є нелінійною системою, що динамічно розвивається. Поняття кризи позначає нестабільний стан системи, який характеризується невизначеністю та непередбаченістю. По відношенню до зовнішнього середовища системи криза – це розлад взаємовідносин системи з середовищем внаслідок переходу системи на інші фази її розвитку. Визначається, що рівновага і стійкість, з одного боку, і кризова втрата рівноваги сил між основними акторами, що веде до нестійкості інститутів, з іншого боку утворюють два потенційні «полюси», які і обумовлюють «енергетику» політичного процесу, вектори його змін. На цей процес впливають тип країни та її інституційна організація. У цілому політична криза проявляється в дисфункціях політичних інститутів, а також характеризується втратою легітимності інституційних та змістовних елементів політичної системи. Легітимність можуть втрачати лідери, політичні еліти, політичні лідери та навіть основний закон країни (у випадку революції, наприклад). Індикаторами політичної кризи слугують параметри політичної системи, які відповідають за відновлення політичної системи. Порушення в системоутворюючих параметрах означають, що в системі назріває криза.Завантаження
Посилання
Arkhipov A.I. Ekonomicheskiye i sotsialnye aspekty politiki stabilizatsii (Economic and social aspects of stabilization policies), Moscow, 1999, 234 p.
Bevzenko L.D. Sotsialnaya samoorganizatsiya. Sinergeticheskaya paradigma: vozmozhnosti sotsialnykh interpretatsy (Social selforganization. Synergetic paradigm: the power of social interpretations), Kyiv, 2002, 437 p.
Bir S. Nauka upravleniya (Science of management), Moscow, 1971, 112 p.
Degtyarev A.A. Osnovy politicheskoy teorii (Foundations of Political Theory), Moscow, 1998, 239 p.
Dogan M. Legitimnost rezhimov i krizis doveriya (Legitimacy of the regime and credibility crisis). Sotsis, 1994, № 6, pp. 146161.
Iston D. Kategorii sistemnogo analiza politiki (Categories of analysis of the political systems). Antologiya mirovoy politicheskoy mysli, vol. ІІ, Moscow, 1997, pp. 630642.
Matsiyevs’kyy Yu. Deyaki aspekty vyvchennya fenomena kryzy u politychnykh doslidzhennyakh (Some aspects of the study of the phenomenon of the crisis in political studies). Politychnyy menedzhment, 2008, № 6, pp. 1629.
Politicheskiye kommunikatsii (Political communication) / A.I. Solovyev (ed.). Moscow, 2004, 332 p.
Prigozhin I. Konets opredelennosti. Vremya, khaos i novye zakony prirody (The end of certainty. Time, chaos and the new laws of nature), Izhevsk, 2000, 208 p.
Surmin Yu.P. Problemy krizisa i antikrizisnykh tekhnology (Problems crisis and crisis management technologies). Hrani, 2000, № 2 (10), pp. 9499.
Shabrov O. Politicheskoye upravleniye: problema stabilnosti i razvitiya (Political governance: the problem of stability and development), Moscow, 1997, 200 p.
Ake C. A Definition of Political Stability. Comparative Politics, 1975, vol. 7, № 2, pp. 271283.
Dowding K.M., Kimber R. The Meaning and Use of «Political Stability». European Journal of Political Research, 1983. vol. 11, № 3, pp. 229243.
Hurwitz L. Contemporary Approaches to Political Stability. Comparative Politics, 1973, vol. 5, № 3, pp. 449463.
Robinson J.A. Crisis. International Encyclopedia of the Social Sciences, 1968, vol. 3, pp. 510518.
Svensson P. Stability, Crisis and Breakdown: Some Notes on the Concept of Crisis in Political Analysis. Scandinavian Political Studies, 1986, vol. 9, № 2, pp. 129139.
