Інституціоналізм раціонального вибору: теоретико-методологічні основи та українська політична наука

Ключові слова: новий інституціоналізм, політичний інститут, політична інституція, інституційна рівновага, інституційна пастка

Анотація

У статті обґрунтовано, що використання дослідницької стратегії інституціоналізму раціонального вибору було одним з тих факторів, що сприяв поверненню до інституційної теорії індивідуального виміру аналізу політики. Можливості досягнення корисності та розподілу ресурсів у суспільстві на мікрорівні політичного процесу почали розглядатися як достатньо важливі результуючі функціонування інституціональної системи поряд із макрополітикою. Окрім цього, конкретизується, що застосування методології точних наук дозволило характеризувати діяльність політичних інститутів у термінах ефективності, що привело до переорієнтації на вивчення їх неформальних різновидів як реальних регуляторів політичної поведінки. Однак захоплення емпіричними розробками викликало небезпеку раціоналізації політики аж до її дегуманізації, уникнути чого, на думку іноземних політичних вчених, можливо за дотримання етичних обмежень, які виходять із особливостей складної природи людини. У результаті проведеного аналізу було встановлено, що на відміну від досліджень зарубіжних фахівців, які виокремлюють різні змістовні напрями аналізу в теорії інституціоналізму раціонального вибору, прикладний потенціал реалізації елементів її методології у роботах українських науковців має скоріше інструментальний характер. Зроблено загальний висновок, що дослідницька стратегія цієї версії нового інституціоналізму в практичній площині використовується переважно як один з багатьох методологічних підходів до вивчення різних політичних явищ і процесів. Певною мірою подібним до окремого напряму досліджень, в якому розкривається аналітичний ресурс інституціоналізму раціонального вибору, є вивчення особливостей формування і функціонування парламенту та процесів, які з цим пов’язані (виборчі стратегії та коаліційні домовленості). Підкреслюється, що найбільшу цікавість для нас може представляти сегмент наукових праць, які в основі своїй спираються, зокрема, на теорію інституціоналізму раціонального вибору і пов’язані із аналізом тих факторів, які можуть перешкоджати демократичним трансформаціям у перехідних політичних системах.

Завантаження

Дані завантаження ще не доступні.

Посилання

1. Гербут І. А. Теоретико-методологічні засади виборчої інженерії. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. 2013. № 6 (56). С. 352−363.
2. Дембіцький С. С., Хляпатура Б. М. Пояснення процесу демократизації в теоріях інституціоналізму раціонального вибору та культурної модернізації: порівняльний аналіз. Ukr. Socìum. 2013. № 3(46). С. 19−31.
3. Колодій А. Неоінституціоналізм та його пізнавальні можливості в політичних дослідженнях. Вісник Львівського ун-ту. Сер. Філософсько-політологічні студії. 2011. Вип. 1. С. 129–139.
4. Мацієвський Ю. В. У пастці гібридності: зиґзаґи трансформацій політичного режиму в Україні (1991–2014). Чернівці : Книги – XXI, 2016. 552 c.
5. Новіков М. Становлення та розвиток бікамералізму в історичній ретроспективі. Наукові праці. Серія: Політичні науки. 2006. Вип. 27. Том. 40. С. 57−62.
6. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. Москва : Фонд экономической книги «Начала», 1997. 180 с.
7. Поліщук О. С. Рольові позиції депутатів від мажоритарних округів і стратегії формування парламентської більшості. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : Питання політології. 2012. № 1013. Вип. 21. С. 42−47.
8. Рибій О. Різновиди та умови встановлення рівноваги політичних інститутів. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/26797/13-Rybyi.pdf?sequence=1.
9. Рудакевич, О. М. Теоретико-методологічні засади дослідженя інституційного рівня політичної культури. URL: http://library.tneu.edu.ua/images/stories/praci_vukladachiv/.pdf.
10. Степанова Н. Є., Мілюкова А. О. Взаємодія політичних суб’єктів та інститутів у світлі новітніх соціальних теорій. Вісник Одеського національного університету. Випуск 8. Соціологія і політичні науки. 2011. Том 16. С.101−117.
11. Стойко О. М. Трансформація політичних інститутів у сучасних перехідних суспільствах. Київ : Логос, 2016. 380 с.
12. Стрельцов В. Ю. Використання інструментів неоінституціоналізму для аналізу системи багаторівневого врядування ЄС. Теорія та практика державного управління. Збірник наукових праць. 2011. Вип. 4 (35). С. 1−7.
13. Чабанна М. В. Неоінституційний підхід до аналізу процесу прийняття політичних рішень. Політичний менеджмент. 2010. № 2. С. 29−37.
14. Bell S. Institutionalism: Old and New. URL: http://espace.library.uq.edu.au/eserv.php?pid=UQ:9699&dsID=Institutionalism.pdf.
15. Bevir M.R. A decentered theory of governance: rational choice, institutionalism and interpretation. Working Paper. 2001. № 10. 49 р.
16. Hall Р.A. Political Science and the Three New Insitutionalisms. Political Studies. 1996. № 5 (44). Р. 936–957.
17. Katznelson I. Intersections between Historical and Rational Choice Institutionalism. URL: http://www.russellsage.org/sites/all/files/katznelson_chapter1_pdf.pdf.
18. Shepsle K.A. Rational Choice Institutionalism. URL: http://scholar.harvard.edu/files/kshepsle/files/rational_choice_institutionalism_4.5.05.pdf.
Опубліковано
2019-11-28
Як цитувати
Баштанник, О. В. (2019). Інституціоналізм раціонального вибору: теоретико-методологічні основи та українська політична наука. Науково-теоретичний альманах Грані, 22(11), 37-46. https://doi.org/10.15421/10.15421/171996
Розділ
Стаття