Національна ідентичність та історична пам’ять

Анотація

На думку британського дослідника явища нації А. Д. Сміта, національна ідентичність є основною формою колективної ідентичності, домінуючим критерієм культури та ідентичності. Таким чином, метою статті є з’ясування двох понять: національної ідентичності та історичної пам’яті.Народна ідентичність має стосунки з національною самосвідомістю. Національна самосвідомість складається зі знань та презентацій національної спільноти, її історичного минулого та сучасності, духовної та матеріальної культури, мови та національного характеру.Існує три концепції коріння української національної ідентичності. Перша – шовіністична концепція. Відповідно до цієї концепції українська нація ніколи не існувала. Це лише діалектна група російської нації. Друга – єдність трьох народів: російського, українського, білоруського; старший брат – російська нація, а українці та білоруси – юніори. Третя концепція – це автохтонно-вегетативна концепція (автор М. Грушевський).Автохтонічно-вегетативна концепція має два полюси витоків української нації. Перший полюс -–культура Тріполі, український народ народився в 7-2 тисячолітті до н. е. Другий полюс – 10-11 століття А. С. Ілларіон «Слово про закон і благодать», «Києво-Печерський патерик» тощо – це основи української нації.У сучасній Європі ми можемо спостерігати за реформуванням проблеми національної ідентичності та зростанням етнічного чинника та історичної пам’яті. Історична пам’ять – це комплекс інсталяцій, стереотипів, звичок, традицій, постійних аспектів національного характеру, національних почуттів, їх відмітка суспільною свідомістю.Національні почуття є основою інсталяцій та стереотипів. Це емоційно-психологічний фон дій національного персонажа. Національні почуття є частиною політичної самосвідомості, особистої політичної культури.