Трансцендентальний арґумент Канта проти Декартового проблематичного ідеалізму та його рецепції в аналітичному кантознавстві
Ключові слова:
трансцендентальний ідеалізм, Критика чистого розуму, аналітична філософія, верифікаціонізм, темпоральність, скептицизм, досвід, епістемологія, самосвідомість
Анотація
У статті йдеться про сучасні інтерпретації одного з найбільш відомих та контроверсійних арґументів в історії філософії, запропонованого І. Кантом у «Критиці чистого розуму» - спростування Декартового проблематичного ідеалізму. Базовим текстом для цих інтерпретацій є розділ зазначеної праці Канта під назвою «Спростування ідеалізму». До розгляду беруться рецепції найбільш авторитетних дослідників Кантової теоретичної філософії у ХХ ст., а саме Г. Елісона, П. Ґаєра, П. Стросона, Б. Страуда, Е. Брюкнера, а також ряд інших представників англо-американської традиції аналітичної філософії. Стаття умовно поділена на дві частини. У першій розглядаються власне інтерпретативні підходи до окремих розділів «Критики чистого розуму»: Спростування ідеалізму, Трансцендентальна дедукція категорій та Паралогізми чистого розуму. Ці підходи характеризуються, з одного боку, текстологічною буквальністю, з іншого – довільністю вибору контекстів для реконструкції Кантової проблематики та арґументації. Основна настанова цих інтерпретативних підходів має психологічний характер в сенсі застосування методу інтроспекції. У другій частині розглянуто рецептивні підходи до Кантового арґументу в Спростуванні ідеалізму. Цей підхід характеризується тим, що його адепти приймають основний Кантовий намір – спростувати слушність арґументів скептика, який піддає сумніву існування об’єктивного світу – і пропонують свої варіанти трансцендентального арґумента. Автор аналізує дві ключові варіації трансцендентального арґумента, запропоновані П. Стросоном та Б. Страудом. Підходам цих авторів властива суголосність магістральній епістемологічній настанові Канта у «Критиці чистого розуму». Однак, відсутність строгої прив’язки до концептуального апарату трансцендентального ідеалізму зводить нанівець спроби цих арґументів досягти поставленої Кантом мети. Автор доходить висновку, що аналітичні інтерпретації трансцендентального арґумента у Спростуванні ідеалізму нездатні оживити весь потенціал Кантового теоретизування внаслідок відсутності комплексного та системного підходу до його реконструкції.Завантаження
Дані завантаження ще не доступні.
Посилання
1. Bogachov, A. (2017). Do pytannja pro dialektychne obgruntuvannja ontologhiji [On the Dialectical Justification of Ontology]. Sententiae, 2, 30–49 [in Ukrainian].
2. Bogachov, A. (2011). Dosvid i sens [Experience and sense]. Kyiv: Dukh i litera [in Ukrainian].
3. Kozlovskyi, V. (2016). Stroson i Kant: deskryptyvna metafizyka jak konceptualjna peredumova analizu «Krytyky chystogho rozumu» [Strawson and Kant: Descriptive Metaphysics as Conceptual Background for the Analysis of “Critique of Pure Reason”]. Sententiae, 1, 25–41 [in Ukrainian].
4. Minakov, M. (2015). Podija pervynnogho dosvidu i filosofija. Metateorija dosvidu v Kanta i Kvajna [The Event of Primary Experience and Philosophy. Metatheory of Experience in Kant and Quine’s Epistemologies]. Sententiae, 2, 64–74 [in Ukrainian].
5. Straud, B. (2015). Transcendentaljni argumenty [Transcendental Arguments]. Sententiae, 2, 51–63 [in Ukrainian].
6. Tsyba, V. (2016). Konceptualjnistj spoghljadannja. Selars dobudovuje Kantovu epistemologhiju [Conceptuality of the Intuition: Sellars completes Kant’s Epistemology]. Sententiae, 1, 42–60 [in Ukrainian].
7. Allison, H. (2004). Kant’s Transcendental Idealism. New Haven: Yale University Press.
8. Bennett, J. (1966). Kant’s Analytic. Cambridge: Cambridge University.
9. Brueckner, A. (1996). Modest Transcendental Arguments. Philosophical Perspectives, 10, 265–280.
10. Brueckner, A. (1983). Transcendental Arguments I. Noûs, 17, 551–575.
11. Brueckner, A. (1984). Transcendental Arguments II. Noûs, 18, 197–225.
12. Dicker, G. (2008). Kant’s Refutation of Idealism. Noûs, 42, 80–108.
13. Guyer, P. (1987). Kant and the Claims of Knowledge. Cambridge: Cambridge University Press.
14. Kant, I. (1919). Kritik der reinen Vernunft. Leipzig: Meiner.
15. Sacks, M. (1999). Transcendental Arguments and the Inference to Reality. Transcendental Arguments: Problems and Prospects, 67–83.
16. Stern, R. (1999). On Kant’s Response to Hume: The Second Analogy as Transcendental Argument. Transcendental Arguments: Problems and Prospects, 47–66.
17. Strawson, P. F. (1966). The Bounds of Sense: An Essay on Kant’s Critique of Pure Reason. London: Methuen.
18. Stroud, B. (1994). Kantian Argument, Conceptual Capacities, and Invulnerability. Kant and Contemporary Epistemology, 231–251.
19. Stroud, B. (1999). The Goal of Transcendental Arguments. Transcendental Arguments: Problems and Prospects, 155–172.
20. Veihinger, H. (1882). Kommentar zur Kants Kritik der reinen Vernunft. Zweiter Band. Stuttgart: W. Spemann.
2. Bogachov, A. (2011). Dosvid i sens [Experience and sense]. Kyiv: Dukh i litera [in Ukrainian].
3. Kozlovskyi, V. (2016). Stroson i Kant: deskryptyvna metafizyka jak konceptualjna peredumova analizu «Krytyky chystogho rozumu» [Strawson and Kant: Descriptive Metaphysics as Conceptual Background for the Analysis of “Critique of Pure Reason”]. Sententiae, 1, 25–41 [in Ukrainian].
4. Minakov, M. (2015). Podija pervynnogho dosvidu i filosofija. Metateorija dosvidu v Kanta i Kvajna [The Event of Primary Experience and Philosophy. Metatheory of Experience in Kant and Quine’s Epistemologies]. Sententiae, 2, 64–74 [in Ukrainian].
5. Straud, B. (2015). Transcendentaljni argumenty [Transcendental Arguments]. Sententiae, 2, 51–63 [in Ukrainian].
6. Tsyba, V. (2016). Konceptualjnistj spoghljadannja. Selars dobudovuje Kantovu epistemologhiju [Conceptuality of the Intuition: Sellars completes Kant’s Epistemology]. Sententiae, 1, 42–60 [in Ukrainian].
7. Allison, H. (2004). Kant’s Transcendental Idealism. New Haven: Yale University Press.
8. Bennett, J. (1966). Kant’s Analytic. Cambridge: Cambridge University.
9. Brueckner, A. (1996). Modest Transcendental Arguments. Philosophical Perspectives, 10, 265–280.
10. Brueckner, A. (1983). Transcendental Arguments I. Noûs, 17, 551–575.
11. Brueckner, A. (1984). Transcendental Arguments II. Noûs, 18, 197–225.
12. Dicker, G. (2008). Kant’s Refutation of Idealism. Noûs, 42, 80–108.
13. Guyer, P. (1987). Kant and the Claims of Knowledge. Cambridge: Cambridge University Press.
14. Kant, I. (1919). Kritik der reinen Vernunft. Leipzig: Meiner.
15. Sacks, M. (1999). Transcendental Arguments and the Inference to Reality. Transcendental Arguments: Problems and Prospects, 67–83.
16. Stern, R. (1999). On Kant’s Response to Hume: The Second Analogy as Transcendental Argument. Transcendental Arguments: Problems and Prospects, 47–66.
17. Strawson, P. F. (1966). The Bounds of Sense: An Essay on Kant’s Critique of Pure Reason. London: Methuen.
18. Stroud, B. (1994). Kantian Argument, Conceptual Capacities, and Invulnerability. Kant and Contemporary Epistemology, 231–251.
19. Stroud, B. (1999). The Goal of Transcendental Arguments. Transcendental Arguments: Problems and Prospects, 155–172.
20. Veihinger, H. (1882). Kommentar zur Kants Kritik der reinen Vernunft. Zweiter Band. Stuttgart: W. Spemann.
Опубліковано
2018-09-18
Як цитувати
Melnyk, V. V. (2018). Трансцендентальний арґумент Канта проти Декартового проблематичного ідеалізму та його рецепції в аналітичному кантознавстві. Науково-теоретичний альманах Грані, 21(8), 112-120. https://doi.org/10.15421/1718108
Номер
Розділ
Стаття
