Особистість у дискурсі соціально-філософської думки (Ч. 2: від Нового часу до кінця ХХ ст.)

  • Н. Y. Naryad’ko Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К . Д . Ушинського
Ключові слова: особистість, Новий час, Німецька класична філософія, психологічна концепція, екзистенціалізм

Анотація

У статті досліджується проблема особистості як цінності в дискурсі соціально-філософської думки, для чого виокремлюються її джерела, процес становлення, розвиток і результати, що були досягнуті в рамках загальнофілософських теорій (від Нового часу до кінця ХХ ст.). І. Кант, І. Г. Гердер, Г. В. Ф. Гегель, Р. Декарт та інші досліджують феномен свободи, як однієї з фундаментальних рис особистості. Зокрема І. Кант стверджував, що становлення особистості пов’язано з самостійною поведінкою. З іншого боку особистість - це не лише свобода, але й обмеження останньої, тобто підкорення самостійної поведінки розуму та моралі. Ідеї антропоцентризму були характерні і для І. Г. Гердера, який проголосив особистість непересічною цінністю, що має вищий і самостійний сенс та наділяє їм все, до чого торкається. В працях З. Фрейда, К. Г. Юнга з особистості «скинутий ореол святості», вона опущена до рівня орга­нічного комплексу, а її відносини з подібними собі дегенерують до рівня жорстокої біологічної боротьби, в якій руйнується і цінність самої людини як особистості. Еріх Фромм відмовився від фрейдівської концепції людини, діалектично сполучаючи біологічне та соціальне. Поглиблено аналізують проблеми «самості» особистості С. Кьеркегор, Ж.-П. Сартр, М. Хай­деггер, К. Ясперс, в роботах яких її винятковість та самоцінність випливає з відповідальності за світ та за саму себе. З початку ХХ століття в Західній Європі сформувалась етика самоцінності особистості, пред­ставники якої - Д. Ройс, Е. Муньє, Б. Кроче, Б. Бозанкет. З середини ХХ століття європоцентричне сві­товідчуття відходить на задній план, замість цього формується широке культурологічне світовідчуття, яке вимагало визнання самоцінності окремих культур. Ці глобальні зміни приводять до зміни розуміння особистості. Перш за все, вона перестає сприйматись онтологічно.

Завантаження

Дані завантаження ще не доступні.

Посилання

Vyigotskiy L. S. Istoricheskiy smyisl psihologicheskogo krizisa (Historical meaning of psychological crisis). M.: Pedagogika, 1981. Vol. 1. р. 389, 436.

Gegel G. Filosofiya istorii. – Sochineniya (Philosophy of history). Vol. VIII. M., L.: Gosudarstvennoe sotsialnoekonomicheskoe zdatelstvo, 1935. – 470 р.

Gerder I. G. Idei k filosofii istorii chelovechestva (Ideas to the philosophy of history). M. : Nauka, 1977. – 703 р.

Dekart R. Izbrannyie proizvedeniya (Selected Works). - M. : Politizdat, 1950. – 711 р.

Sorokin P. A. Chelovek. Tsivilizatsiya. Obschestvo (People. Civilization. Society).M. : Politizdat, 1992 – 542 р.

Fromm E. Duhovnaya suschnost cheloveka. Sposobnost k dobru i zlu. - Glava 6: Svoboda, determinatsiya, alternativnost (The spiritual essence of man. Capacity for good and evil). Filosofskie nauki. – 1990. - № 8. – P. 85 – 95.


Переглядів анотації: 223
Завантажень PDF: 130
Опубліковано
2015-01-14
Як цитувати
Naryad’koН. Y. (2015). Особистість у дискурсі соціально-філософської думки (Ч. 2: від Нового часу до кінця ХХ ст.). Науково-теоретичний альманах Грані, 18(2), 16-20. https://doi.org/10.15421/1715032
Розділ
Стаття