Коліївщина: проблеми трактування

Ключові слова: «Коліївщина», трактування, стихійне зацікавлення, школа «Об’єктивістів», школа «Нові історики», повстання з позицій повсталих, усна історія, епічні твори, історія понять, стереотипи

Анотація

Стаття написана з нагоди відзначення 250-ї річниці повстання українців, яке відоме під назвою «Коліївщина». Найзначніший сплеск повстання відбувся в кінці 60-х років ХVІІІ ст. Причиною невдоволення народних мас була нещадна експлуатація польськими загарбниками українського селянства. Експлуатацію поляки реалізовували за ознакою соціального походження, національної приналежності та релігійного віросповідання. Найбільш значні події зв’язані з повстанням відбулися в м. Умань та його околицях у 1768 році. Боротьба повсталих була впертою і кровопролитною, очевидно, саме за цю особливість повстання назване «Коліївщиною» (від слова колоти). Автор статті зазначає, що за 250 років, які відділяють нас від апогею дій повсталих, вже повинно було завершитися накопичення первинних історичних матеріалів, на основі яких історики повинні б були визначити спосіб трактування та здійснити морально правову оцінку подій, пов’язаних із повстанням. Але мусимо визнати, що так не є. Причини такого становища автор намагається знайти у недостатньому застосуванні здобутків істориків Заходу. Автор бере до уваги дух невизначеності позицій у способі трактування подій, пов’язаних із повстанням, у багатьох публікаціях сучасних ЗМІ, і саме це дає право зробити висновок, що проблема єдності у способі трактування мети повстання і дій повсталих існує. Причину такого становища автор вбачає у тому, що в історичних дослідженнях тогочасних подій, пов’язаних із повстанням «Коліївщина», українські історики-фахівці недостатньо застосовують інтелектуальні здобутки відомої на Заході історичної школи «Нові історики» (цю школу ще називають школа «Анналів», основоположники школи Марк Блок і Люсьєн Февр), також не враховуються дослідниками сучасні критичні зауваження до парадигм школи «Об’єктивістів» Леопольда фон Ранке. Недостатньо ефективно використовуються здобутки відомих на Заході вчених-знавців епістемології, наприклад, таких як Аллан Мегілл. Автор зазначає суть переваг школи «Нові історики» в конструюванні результатів історичних досліджень, але на тлі переваг і досягнень істориків країн Заходу автор пропонованої статті доводить наявність переваг у напрацюваннях українських істориків. Широке використання в історичних дослідженнях у країнах Заходу напрацювань прихильників школи «Нові історики» зробило значний позитивний вплив на розвиток історичної науки цих країн. Застосування наукового доробку прихильників цієї школи (школа «Нові історики» виникла у 1929 році) було причиною якісного стрибка в процесі історичних досліджень країн Заходу. В Україні широким застосуванням у дослідженнях супутніх з історичною наукою дисциплін, таких як усна історія, історія понять, історія знизу, візуальна історія і багатьох інших супутніх з історичною наукою дисциплін значної популярності ще не набуло, хоча про певні успіхи вже вести мову можна.У пропонованій статті як приклад успішного розвитку новітніх підходів до вивчення історії України автор зазначає успіхи українського науковця-історика, професора Василя Шевчука, які ним здобуті в процесі дослідження історії української державності. В. Шевчук на початку 90-х років ХХ ст. став основоположником визначення ознак державності, які стають очевидними після здобуття перших перемог повстанців. Таких ознак за визначенням В. Шевчука є вісім. Процес набуття ознак державності під час повстання зазвичай відбувається в процесі досягнення повстанцями успіхів в боротьбі з поневолювачами. Отже, розширення інструментарію дослідження історії України супутніми з історичною наукою дисциплінами такими, які були запроваджені школою «Нові історики», неодмінно розширить можливості трактування подій, які відбувалися під час повстання у 1768 році. Принаймні, застосування новітніх методів дослідження історії України таку можливість досліднику дають. Нові методи дослідження історії України, які з успіхом застосовуються українськими істориками, неодмінно призведуть до розуміння і толерантного ставлення до того, що українець історію України не сприйме так, як поляк чи росіянин, чи будь-хто інший з відмінною національною приналежністю. Національні системи традицій, звичаїв, особливостей менталітету і багатьох інших чинників є тою перепоною, яка ніколи не дасть з однаковими емоціями сприймати правду історії поляку і німцю або поляку і українцю. У тексті статті доведено існування проблеми трактування мети і питань перебігу повстання «Коліївщина». Вирішення цієї проблеми обов’язково відбудеться. Для цього лише потрібно сприймати історичні події з почуттям взаємоповаги і уникати односторонніх оцінок та безкомпромісних позицій.

Завантаження

Дані завантаження ще не доступні.

Посилання

1. Berk, P. (2004). Vstup. Nova іstorіia: ii mynule і maibutnie [Introduction. New History: Its Past and Future]. Novі perspektivi іstorіopisannia. Kyiv: Vid-vo «Nіka-Tsentr» [in Ukrainian].
2. Gaidamats’kі pіsnі [Haydamak songs]. Wikipedia. Retrieved from: https://uk.wikipedia.org/wiki [in Ukrainian].
3. Gebbel’s Iozef [Goebbels Joseph]. Wikipedia. Retrieved from: https//ru.wikiguote.org/wiki/ [in Russian].
4. Karamzіn, N.M. (2009). Istoriia gosudarstva Rossiiskogo [History of the Russian state]. Moscow: Ecsmo [in Russian].
5. Kozellek, R. (2005). Minule maibutnie. Pro semantiku іstorichnogo chasu [The future is coming. About the semantics of historical time]. Kyiv: Vid-vo «Dukh і lіtera» [in Ukrainian].
6. Kuznets, T., Monke, S., & Petrenko, A. (2002). Monke Stanіslav, Petrenko Anatolіi. Gaidamats’kii Rukh na Umanshchinі. Kolіivshchina 1768 roku [Haidamatsky Movement on the Uman region. Koliivshchyna 1768]. Zapiski Veronіki Krebs. Kyiv: Vid-vo «Kiivs’kii unіversitet» [in Ukrainian].
7. Megill, A. (2007). Istoricheskaia epistemologiia [Historical epistemolog]. Moscow: Izd-vo «Kanon» [in Russian].
8.Mіrchuk, P. (1973). Kolіivshchina gaidamats’ke povstannia 1768 r. [Koliivshchyna Haydamak Uprising in 1768]. Naukove tovaristvo T. Shevchenka. New York [in Ukrainian].
9. Nabutovich, І. (2010). U polіtichnomu slovobluddі [In a political word-of-mouth]. «Tizhden’», 14, 51 [in Ukrainian].
10. Berk, P. (ed.). (2004). Novі perspektivi іstorіopisannia [New perspectives of writing history]. Problema dzherel. Kyiv: Vid-o «Nіka-Tsentr» [in Ukrainian].
11. Subtel’nii, O. (1992). Ukraina. Іstorіia [Ukraine. History]. 2nd ed. Kyiv: Vid-vo «Libіd’» [in Ukrainian].
12. Shevchenko, T. (1969). Kobzar [Kobzar]. Kyiv: Vid-vo «Dnіpro» [in Ukrainian].
13. Shevchuk, V. (1999). Іstorіia ukrains’koi derzhavnostі [History of Ukrainian statehood. Course of lectures]. Ukrains’ka kozats’ka respublіka. Kyiv: Vid-vo «Libіd’» [in Ukrainian].
14. Shkola «Obiektivіstіv» Leopol’da Ranke [Leopold Rank’s «Objects’ School»]. Wikipedia. Retrieved from: https://uk.wikipedia.org/wiki [in Ukrainian].

Переглядів анотації: 298
Завантажень PDF: 254
Опубліковано
2018-12-27
Як цитувати
Chornomaz, B. D. (2018). Коліївщина: проблеми трактування. Науково-теоретичний альманах Грані, 21(11), 14-22. https://doi.org/10.15421/1718147
Розділ
Стаття