TY - JOUR AU - Stavchenko, S. V. PY - 2014/11/17 Y2 - 2024/03/29 TI - Політичний бенчмаркінг як складова антикризової стратегії держави JF - Науково-теоретичний альманах Грані JA - ГРАНІ VL - 17 IS - 12 SE - ПОЛІТОЛОГІЯ DO - UR - https://grani.org.ua/index.php/journal/article/view/770 SP - 53-57 AB - Поняття «бенчмаркінг» було введене в науковий обіг у 1972 р. для позначення перманентного, безперервного процесу порівняння товарів (робіт, послуг), виробничих процесів, методів та інших параметрів досліджуваного підприємства (структурного підрозділу) з аналогічними об’єктами інших підприємств чи структурних підрозділів (еталонів). У подальшому цим терміном почали позначати метод набуття конкурентних переваг і підвищення конкурентоздатності суб’єкта підприємництва за рахунок пошуку, вивчення й адаптації до власних умов найкращих методів здійснення бізнес-процесів незалежно від сфери їх застосування. Саме зі сфери економічної діяльності термін «бенчмаркінг» потрапив до управлінської науки, де його почали використовувати як метафору того еталонау, до якого треба прагнути. Бенчмаркінг став розглядатися як частина загального процесу ухвалення рішень з чіткою націленністю на вдосконалення організації. Це систематичний процес, спрямований на оцінку альтернатив, реалізацію стратегій і вдосконалення характеристик діяльності на основі вивчення успішних стратегій зовнішніх організацій-партнерів.У соціально-політичному контексті бенчмаркінг застосовується на трьох рівнях: на рівні організації він використовується для покращення внутрішнього середовища і виступає здебільшого як внутрішній контроль; на секторальному (галузевому) рівні увага приділяється проблемам конкуренції, які організація зазнає в його рамках, і залучення в роботу партнерів з інших секторів (галузей); на рівні співтовариства метою бенчмаркінгу є покращення зовнішнього середовища, в якому працюють організації. Реалізація політики координації передбачає широку участь зацікавлених осіб у прийнятті політичних рішень, координацію різних рівнів управління, використовування інформації, індикаторів та бенчмаркінгу, розвиток ініціативи «знизу-вгору», визнання необхідності диверсифікації в підходах, брак системи покарань і добровільність участі.Зростання ризиків і виникнення кризових ситуацій в сучасній Україні передбачає застосування особ­ливих технологій під час формування та здійснення реформ. На практиці це означатиме, що держава повинна не лише адекватно реагувати на кризові явища, а й здійснювати постійну підготовку до таких дій, тобто розробляти антикризову стратегію. ER -