@article{Teslenko_2018, title={Дискурс дихотомії духу і тіла в філософії протестантизму}, volume={20}, url={https://grani.org.ua/index.php/journal/article/view/1077}, DOI={10.15421/1717158}, abstractNote={<p>Вивчення теми «духу і тіла» в протестантизмі показало, що ті «практичні» висновки, які Реформатори звели в ранг своєї ідеології, у філософії Р. Декарта вилилися в метод «чистої думки», що рухається від універсалій до частковостей за допомогою «чистого розуму» без будь-якого впливу тіла. Проте, як відомо, це допущення не узгоджується із його пізнішим затвердженням союзу розуму й тіла в «Пристрастях душі». І хоча багато учених вважають, що ця бінарна опозиція не може бути елімінована, останніми роками виявляється тенденція до певного вирішення складних відносин між картезіанським дуалізмом і неопозиційним розглядом душі й тіла, кидаючи виклик твердженню, що всі модуси є або абсолютно ментальними, або абсолютно фізичними.<br>У статті доводиться, що протестантизм стає провідною духовною течією свого часу, передусім, через свої ідеологічні установки: протестантська етика початкового етапу будувалася на ідеалах общинності, протестанти стояли за інтереси багатьох, за «правду для всіх», що, у свою чергу, відображало інтереси «третього стану» – бюргерства, яке представляє в той період свої інтереси як інтереси всіх членів суспільства. Виражаючи сподівання висхідної буржуазії, реформатори парадоксальним чином сполучають середньовічне світовідчуття із репрезентацією ідеології, що в класичній історіографії розглядається як прогресивна сила. Парадоксальність філософських положень Реформації полягає також у тому, що її ідеологія, підсилюючи нетерпимість, одночасно затверджує плюралізм. Останнє, наприклад, пов’язано з ситуацією постмодерну, яку переживає західний світ у наш час.</p&gt;}, number={12}, journal={Науково-теоретичний альманах Грані}, author={Teslenko, T. V.}, year={2018}, month={Бер}, pages={12-17} }